О.Мірошниченко: тема шкільної форми невичерпна

Автор: Олександр Мірошниченко, актор, режисер, драматург.

Про комплекси

Тема шкільної форми невичерпна, як зоряне небо. Хоча начебто все вирішили і пояснили. На законодавчому рівні. Попри це дискусії продовжуються.

І цікаво зрозуміти мотивацію людей, які завзято відстоюють шкільну форму. Звичайно, рівень їхньої аргументації викликає хіба що посмішку. Хоча б тому, що аргумент типу « учень повинен не відволікатись від уроків, а цього реально досягнути виключно в шкільній формі» - це взагалі не аргумент, а прояв комплексів. От саме про комплекси і мова.

З чим власне потрібно боротися? З шкільною формою чи з комплексами прихильників форми? Думаю, що ця шалена любов до одностроїв є не просто прагненням спростити життя. Це досить глибинний прояв певної психологічної травми, ознака наявності цілого масиву психологічних проблем. Спробуємо проаналізувати основні риси тих, хто відстоює шкільну форму.

Перш за все, це люди, які не мають жодного уявлення про естетику одягу. Себто вони знають такі вирази як «дрес код» чи «діловий стиль», але чіпляються за ці вирази, не дуже розуміючи, що це таке.

Цікаво що тут фінансове становище ролі не грає. Це люди, які елементарно не вміють одягатись. Вони вміють слідувати певному чужому канону. Це може бути і діловий стиль, і модний сьогодні стиль – сутність однакова. Не виробляти власну стилістику в одязі, а слідувати за іншими.

Якщо уважно роздивитись фейсбучні фото таких персонажів – можна побачити, що одягнуті вони чи в щось стандартно-ділове, чи в стандартно-модне. Головне, щоб одяг наслідував когось. Є і третій варіант. Це коли такі персонажі просто одягнуті з повним несмаком.

Форми прояву різні – причина одна. Катастрофічне невміння одягатись. У жінок це ще проявляється через повне невміння користуватись косметикою, відсутність смаку в зачісках.

Причин такої ситуації багато. Це і відсутність культури одягу в сім’ї, і шкільне виховання, яке було направлене на знищення смаку до гарного (кажу ГАРНОГО, а не ДОРОГОГО) одягу. Жах ситуації полягає в тому, що оцей кавалок комплексів повторюється в наступних поколіннях.

Чому є бажання нав’язати всім однотипний стиль одягу? Бо інакше доведеться вчити своїх дітей красиво одягатись. А якщо у самих батьків вміння немає – як можуть чомусь навчити дітей? Тому найлегше заховатись за пафосні слова про «рівність дітей» і про «сконцентрованість на роботі».

Хоча жодного обґрунтування навести не можуть. Точніше, бояться, що реальне обґрунтування стане для всіх наочним. І що тоді? Чесно зізнатись, що і уявлення не мають про естетику одягу, не вміють виробляти свій неповторний стиль? Ні. Зізнатись в такому важко. Легше не виробляти власний стиль у себе і у своїх дітей, а примусити всіх жити в просторі відсутності стилю.

Бо шкільна форма – це не стиль, не рішення проблеми, а втеча від власних психологічних проблем. Завжди страшно бути особистістю. Легше бути частиною однаково-сірої маси. Так комфортніше. Шкільна форма якраз надає можливість стати частиною цієї маси, не переймаючись і не напружуючись. Готові відповіді на життєві запитання.

Тому яскраві кольори та незвичні фасони викликають страх. Не тому, що вони якимось чином заважають навчанню. А тому, що це руйнує картину однотипного, однокольорового світу. Жити в умовах різнобарвності фанати форми бояться. Отже, і намагаються всіма силами зафарбувати світ в однотипні кольори.

Чому важливо це зрозуміти? Бо це довгий шлях. Питання не в самій формі, а в тих людських комплексах, які нам необхідно подолати. І в батьках подолати, і в дітях. А перш за все в учителях. Бо сірий душею вчитель просто не може виховати яскраву особистість. І одяг – лише одна з форм прояву цієї «сірості». Цінувати вміння дитини бути іншим, не таким, як всі. І в одязі, і в думках, і в діях. Оце і є справжня мета виховання ЛЮДИНИ.

Оригінал