Автор: Оксана Мусієнко, освітній експерт, андрагог, політолог.
Реформування освіти є одним із ключових завдань, але новий Закон «Про освіту» не стане повноцінною реформою без широкої участі освітян «знизу» та належного фінансування.
Днями мали досить цікаве зібрання небайдужих освітян у Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка. Ініціативу Ради з питань освіти і науки Аграрної партії підтримала педагогічна громадськість, депутати місцевих рад, батьки, представники студентства з Хмельницької, Рівненської, Вінницької, Полтавської, Львівської, Чернівецької, Кіровоградської, Чернігівської, Сумської областей.
Нами було проаналізовано всі переваги та недоліки нового Закону «Про освіту». У цьому процесі ми дійшли таких висновків:
1. Практика переходу до трирівневої школи, яка передбачена даним законопроектом, вже мала місце в ході реформування української освітньої системи. І попри позитивний чинник варіативності освіти на останньому, третьому рівні, втіленню цієї позитивної практики заважали брак фінансування та перевантаженість обсягу змісту предметів. Без врахування цих чинників, як це є наразі, проведення повноцінної реформи є неможливим.
2. Сумнівним видається новизна визначених 10 компетентностей для школярів (вільне володіння державною мовою; здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами; математична компетентність; компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій; інноваційність; екологічна компетентність; інформаційно-комунікаційна компетентність; навчання впродовж життя; громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей; культурна компетентність; підприємливість та фінансова грамотність; інші компетентності, передбачені стандартом освіти). Насправді «новітні компетентності» - то лише здавна відома і практикована вітчизняною школою триєдність знань, умінь, навичок учнів. А включення до компетентностей підприємливості та інноваційності, які є надзвичайно специфічними схильностями, що притаманні дуже невеликому відсотку особистостей, взагалі видаються сумнівними.
3. Існує велика ймовірність того, що введена Державна підсумкова атестація для базової середньої освіти та моніторинг знань молодшої школи, замість очікуваного оздоровлення психологічного клімату цієї ланки освіти та підвищення самооцінки учнів знову перетвориться на формалізм, знаряддя тиску та предмет зловживання службовим становищем.
4. Ризикують залишитися у площині формальних змін і нововведення у частині диверсифікації форм здобуття освіти (формальна - власне здобуття офіційного рівня освіти; неформальна, тобто, навчання в рамках гурткової та тренінгової активності та самоосвіта чи інформальна форма). Зокрема, здобуття альтернативної освіти може для багатьох виявитись неможливим через фінансовий бік питання.
5. З метою уникнення мовного конфлікту із Європою та розпалювання громадянського протистояння в середині країни статтю 7 Закону «Про освіту» після отримання результатів експертизи Ради Європи слід привести у відповідність до європейських стандартів.
6. Фінансові та кадрові складнощі може викликати і запровадження інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами через створення спеціальних класів на вимогу батьків.
7. Виконання Закону в частині дотримання академічної доброчесності педагогічними, науково-педагогічними працівниками, здобувачами освітніх послуг несе певні ризики, пов’язані із можливістю вибіркового притягнення до відповідальності за порушення принципів академічної доброчесності.
8. Викликає запитання і виконання Закону в частині задекларованого збільшення зарплати вчителям, в умовах дефіциту державного бюджету та принципу залишковості фінансування галузі. Необхідно реально забезпечити виконання цих вимог закону усіма відповідними державними структурами, що дійсно може бути одним із вагомих стимулів для підвищення престижу професії вчителя.
9. Важко реалізованою залишається втілення добровільної сертифікації для підтвердження відповідного кваліфікаційного рівня педагога, насамперед, через «опір» традиційних форм та відсутність механізму фінансування «альтернативного» навчання педагогів.
10. Доопрацювання вимагають і механізми здійснення переходу до автономії шкіл, які наразі в Україні фактично відсутні. Міністерство освіти та науки має визнати і практично втілити відмову від командно – адміністративної системи.
11. Роз’яснювальної роботи потребують і процеси реформування дошкільної освіти через обґрунтування вартості навчання дітей у закладі та обов’язкове охоплення цією ланкою освіти дітей старшого дошкільного віку. Достатньо високий ризик того, що вимоги навчальних закладів можуть увійти в різку конфронтацію із батьківською спільнотою та управлінськими структурами.
Тож, усвідомлюючи реальний стан речей, Закон «Про освіту» можна розглядати тільки як перший щабель реформування галузі, який ще потребує додаткового законодавчого забезпечення, фінансового підґрунтя та ефективної роз’яснювальної роботи з громадськістю.
Постійні зустрічі з педагогами у регіонах, розмови з керівниками навчальних закладів, з тими, хто сьогодні намагається вижити, зберегти те краще, що має наша українська система освіта та надбати нового, того, що відповідає часу і вимогам покоління Z, сприяли визріванню ідеї, в основу якої лягла мета: використовуючи імпульс, даний парламентом у вигляді Закону «Про освіту», організувати реформаторський «рух знизу».
Виходячи з того, що спроби реформувати освіту з 1991 року мали популістський, несистемний характер, ми розпочинаємо проект «Реформуємо школу знизу», де увагу сфокусовано на одному із 8 складників системи освіти – повній загальній середній освіті. Потреба роботи над цим сегментом у першу чергу зумовлена проблемами в освітній сфері, що виникають в процесі децентралізації. Йдеться про спроможність новостворених громад утримувати школи, закриття некомплектних шкіл, створення опорних шкіл та їхніх філій.
У ході роботи над проектом ми збираємо приклади успішних педагогічних практик та досвід інновацій у навчальних закладах України з тим, щоб потім, використовуючи ініціативність освітян та можливості депутатів місцевих рад, сприяти їх впровадженню та реалізації для динамізації розвитку місцевих освітніх систем.
Під час зібрання в Кам’янець-Подільському було представлено досвід Воле-Баранецької ОТГ Львівської області. Сергій Пазюк, директор школи, поділився досвідом створення освітньої стратегії новоствореної громади: «Дуже важливо розділити питання навчального процесу і комунальні проблеми, якими педагоги не повинні займатися. Громада має займатись комунальними проблемами шкіл. А школі необхідно зосередитись виключно на освітніх питаннях. Нам вдалося створити таке середовище, де співпрацюють учні, вчителі та батьки». Саме такий досвід у ході реалізації проекту буде передано іншим громадам.
Цікавою є практика (презентована в Кам’янець-Подільському національному університеті ім. І. Огієнка) створення сервісних методичних центрів, що мають прийти на зміну районним управлінням освіти. Інна Важеніна, директор Полтавського сервісно-методичного центру Полтавської районної ради, розповіла про важливість реальних змін у роботі місцевого освітнього менеджменту. Не диктат і адміністративний тиск, а обслуговування шкіл має стати змістом роботи методичних центрів. Супровід інноваційної діяльності, створення простору обміном ідей та інструментів – саме ці функції повинні прийти на зміну циркулярам, незчисленним звітам і порожнім перевіркам.
Поширення кращих практик, забезпечення кураторства та постійного інтелектуального підживлення роботи педагогічних колективів, які мають бажання стати на шлях інновацій, - така місія проекту «Реформуємо школу знизу».
Всіх, хто має кейси працюючих інновацій, творить зміни у себе в колективі, у громаді, в системі навколо, запрошуємо до горизонтальної взаємодії!
