Osvita.ua Блоги Петро Андрющенко: автономія освіти як маркер
Петро Андрющенко: автономія освіти як маркер

Кращим маркером того, що відбувається в громаді, є автономія освітніх установ

Петро Андрющенко: автономія освіти як маркер

Автор: Петро Андрющенко, координатор ініціативної групи "Вместе".

Автономия образования как маркер. Быть или не быть реформе

О новом законе «Об образовании» сказано немало. И о плюсах, и о минусах. О надеждах и реалиях. И если то, что мы ожидаем, понятно всем, то как измерить и отследить реальное движение к реформе, остаётся загадкой для большинства родителей.

Лучшим маркером того, что действительно происходит у Вас в громаде, есть автономия образовательных учреждений.

Для начала, давайте разберёмся, что такое автономия. Автономия учреждений образования (дошкольных, внешкольных заведений и школ) – это гарантированная государством и закреплённая законодательно самостоятельность, независимость и ответственность в принятии образовательных, организационных, финансовых, кадровых и практически всех остальных вопросов своей деятельности (ст.ст. 1, 23 ЗУ «Об образовании»).

Кроме общего понятия, закон кардинально изменил права руководителя учреждения образования. Теперь именно он определяет порядок деловодства и ведения бухгалтерской отчётности. Но главное, именно руководство учреждения образования принимает решение как, на что и сколько средств будет тратить школа (садик, внешкольное учреждение). И, как гарантию этого, закон значительно изменил, а точнее. урезал права учредителя – в нашем случае местного совета.

Чтобы понять, что должно измениться в громаде, которая идёт по пути реформы образования, давайте посмотрим, как сейчас выстроена вертикаль власти. Для примера возьмём Мариуполь. Достаточно типичная схема управления для больших городов. И достаточно показательная в своей спорной эффективности.

Итак, есть городской совет, который определяет уровень финансирования образования. Как правило, все финансирование еле покрывает минимальные нужды по зарплате, оплате коммуналки и, если повезёт, косметические ремонты. Об обеспечении методологическим материалом, модернизации процесса образования речь не идет. Это молчаливо перекладывается на плечи родителей.

Решение о финансировании принимается советом на основе предложений исполкома и департамента образования. Департамент образования и есть тот орган, который собирает пожелания учебных учреждений, безбожно их режет и в усечённом виде подаёт как предложения для включения в бюджет (финансирования). Роль самих учреждений образования как минимум минимальна, как максимум – ничтожна.

И если глянуть на проблему шире, именно департамент образования принимает все решения по развитию образования в городе. Хотя в большинстве своём, вся его деятельность сводится к усложнению жизни школ и садиков через бесконечную видимость контроля. Отчёты, проверки и прочее самооправдание собственного существования. Структура со спорной необходимостью и бесспорной неэффективностью.

И что теперь должно измениться?

  • Первое – бюджет должен закрепить определённую сумму расходов на образование. Причём, не на зарплату или оплату коммуналки, а именно на развитие (методический материал, ремонты и обеспечение деятельности). Дальше, в идеале, распределить эти средства между учреждениями образования, исходя из наполняемости детьми и дать самим директорам вместе с коллективом и родителями определять порядок и размер конкретного финансирования.
  • Второе – если не ликвидировать, то максимально сократить и штат, и влияние департамента образования (или любого другого органа управления образованием на местах). Потому что он не имеет де-юре полномочий и де-факто – есть главный стопор в развитии автономии.
  • Третье – инициировать изменение уставов учреждений образования, установить сроки самостоятельного определения штата школы (садика, дошкольного учреждения) и дать возможность выбора между централизованной или локальной бухгалтерией.

Эти три шага вполне возможны и осуществимы. Да, в текущем году пройти их до утверждения городского бюджета с готовыми суммами нереально. Но ничто не мешает закрепить сумму в бюджете в этом году, а распределить ее в следующем, когда указанные шаги подойдут к своему логичному окончанию.

И именно эти шаги будут лучше всего свидетельствовать, будет ли реформа и изменение качества образования в городе или нет.

Что даст автономия на практике?

Например, теперь школа/садик сама будет решать, сколько преподавателей/воспитателей ей надо. Перегруженные классы по 36 детей? Путь решения только через реальную автономию.

Учреждение образования получает возможность стратегического планирования развития. И, обязательно, при участии родителей. Что мы закупаем и когда, интерактивные доски, проекторы, реактивы для опытов? Моющие, туалетную бумагу или канцелярию – теперь решать школе/садику.

Кроме этого, учреждения образования впервые получили официальную и легальную возможность зарабатывать. Аренда, репетиторство в стенах школы, платные кружки/курсы и т. д. теперь не требуют отдельных согласований и разрешений. Свобода, ограниченная только способностью и желанием директоров.

Ну и родительские фонды. Теперь Вы точно сможете не только сами решать, на что и сколько, но и эффективно контролировать весь процесс материальных затрат своей школы.

И главное, чтобы не дать себя запутать. Ремонты (капитальные и текущие) – это как было, так и осталось обязанностью местных советов. И они должны финансироваться отдельно, вне зависимости от финансирования в порядке автономии, об этом тоже говорит новый закон в части обязанности собственника (местного совета).

В итоге, автономия – это сложный, но единственно возможный путь развития. Именно развития, а не поддержание и так спорного уровня образования.

Но пойдут ли на такой шаг на местах? Увы, очень сомнительно. К сожалению, ни городская власть, ни сам директорат учебных заведений в своём большинстве не только не готовы, но и обоюдно не хотят подобной автономии. Это правило, свойственное всем большим городам.

Муниципалитеты боятся потерять возможность не только контроля, но и влияния. Как же без агитации в нужный момент, пиара, показухи с перерезанием красных ленточек и вот этого при содействии городского головы, депутата совета – нужное подставить.

Департаменты образования не хотят остаться за бортом. Потому как автономия лишает их самого смысла и так бессмысленного существования, а превратить их в эффективную структуру – невозможно. Нельзя научить старую собаку новым фокусам.

Руководство школ/садиков/внешкольных учреждений в большинстве своём бояться автономии, как огня. Они прекрасно понимают, что за возможностями наступает ответственность, и переложить с больной головы на здоровую – не получится. Плюс, к автономии добавляется прозрачность, а значит, полный контроль родителями над своими деньгами, фондами и ответственность.

Что же делать? Тут ответ простой и сложный одновременно. Вспомнить, что Вы не только родители, которые обязаны. А в первую очередь – родители, которые имеют права. Я не говорю о революции. Начните с малого. Объясните другим родителям, что такое автономность. Какие она даёт преимущества. И не сдавайте деньги на «фонды школ», пока не будет полное обеспечение автономности. Маленькие шаги, которые приведут к большим результатам. Главное, не оставаться в стороне…

Оригінал

Освіта.ua
11.10.2017

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Тет-а-тет
Автономія сама по собі нічого не дає, якщо на чолі НЗ стоїть корислива і не чесна людина. Усе розпочинається з підбору кадрів керівників школи, а тут у нас велика біда. Їх далі призначають по блату, за родинними або корисливими мотивами. Кадровий резерв для керівництва школами як такий відсутній, досвідчені і працьовиті педагоги на жаль часто залишаються за бортом, а могли би добре прислужитися освіті. Як бачимо права, то ще не гарантія успішної роботи НЗ, а громади ще слабкі і не активні( у більшості ) то ж слабо впливають на підбір кадрів для школи. Потрібен час і наполегливість. Педколективи також могли би активніше включитися у підбір керівників, але вони чекаю на доброго дядю, що прийде і усе поставить на свої місця. Так і живемо, від реформи до реформи.
василь
шановний CFRHT з вашого коменту я зрозумів що ви ніколи не були керівником, бо людина що керувала знає сам нічого не зробиш керівник має команду і якщо почне вимагати результат любою ціною то хватку йому швидко послаблять. керівник це стратег який розробляє план розвитку закладу, ставе мету перед колективом і планомірно її досягає. згоден з вами в одному що той хто зволікає неодмінно програє. я не знаю скільки Вам років але знайте що і вам може бути 65 і може бути бажання і сили працювати а якесь молоде сопливе скаже досить ,це не правильно. хоча в свої 25 я теж десь так міркував повірте в 50 погляди дуже міняються
CFRHT
Для василь: Шановний Василь - тут Вас інтуіція підводить. Я є керівник підрозділу і на власному досвіді бачу, як всі мої ініціативи (правильні чи ні, це інше питання) тупо блокуються керівником ВНЗ. В даного керівника ВНЗ немає ані бачення, ані стратегії виживання навчального закладу. Все, що він може запропонувати - це давайте почекаємо трішки і все вирішиться. Ніяких ініціатив і стратегічного баченння з його сторони немає. А навіщо йому це? Він вже в досить поважному віці (понад 75 р.) і єдине, що він хочить - щоб його не турбували і дали спокійно допрацювати його термін контракту!
Тет-а-тет
Для cfrht. У нас такий зав.кафедрою. Приходить на роботу в 11 год, посидить годину, почухається і до побачення, так його і бачили. Але ректора це влаштовує, головне, щоб студенти справно оплачували так зване навчання.
CFRHT
Для Тет-а-тет: Ну і як реформувати освіту з такими персонажами????
Коментувати
василь
згоден з автором , велика кількість керівників боїться відповідальності і виступає проти фінансової автономії. поняття централізована бухгалтерія повинно бути прибране в законі, тому що це ширма для корупції(кашки тому дала і тому , одному не дісталось). для CFRHT керівники шкіл не коні і не залежно від віку кожен має свій світоогляд, бачення перспективи розвитку закладу освіти і можуть дати фору молодим педагогам для яких посада це корона.
CFRHT
Для василь: Бачення і світогляд може і мають пенсіонери керівники, але не до управління і розвитку в сучасних умовах. Тут має бути жорстка хватка і бажання за будь яких умов добитися результату, а не зволікання з прийняттям рішень і чекання "а може воно все само вирішиться". Не всі такі звичайно, але іх більшість. І чому не приймуть закон, як в Європі - 65 і ти не можеш бути керівником?
Коментувати
Владимир Белый
Наміри впровадження нової політики/філософії/організації освітньої діяльності, що не підкріплені адекватними новими правовими регуляторами на рівні чітких новоякісних процедур та санкцій за їх порушення чи ігнорування призведуть не до суспільно позитивної автономії, а до автократії керівництва. Шановні колеги, менеджери, думайте про принципову різницю між риторичними закликами до "всього хорошого" і кропітким конструюванням правових процедур, що підтримують нове і блокують протидію йому його противників, вже не кажучи взагалі про потребу враховувати неминуче існування пройдисвітів за будь-якої моделі організації справ.
CFRHT
В наших умовах, при старих совкових керівниках, яким за 70, впроваджувати автономію - це навіть не те, що не фантастика - це УТОПІЯ. Керівництво не спроможне мислити сучасними лекалами ринкових відносин. Воно боїться змін як чорт ладана. Від одного слова реформа у них з’являється холодний піт. МОН, якщо вже впроваджує автономію, то разом з тим повинно змінити повністю підхід до призначення керівників шкіл, ліцеїв і ВНЗ. Неможливо зі старим конем виграти сучасні скачки! Або це свідома маніпуляція, або....Колапс!

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!