Ігор Лікарчук: про нагородження до Дня науки

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Щойно прочитав свіжий Указ Президента про нагородження до Дня науки... Не буду висловлювати власну думку про окремих «науковців», прізвища котрих є в Указі. Президенту видніше...

Очевидно, що наука в нас процвітає. Особливо - в університетах... Ніколи не міг знайти відповідь на питання, чому величезна кількість людей страшенно тяжіє до отримання медалей та орденів.

Адже час, коли можна було пишатися іконостасом із орденів і медалей на піджаках, давно пройшов. Уже не є популярним, навіть у найархаїчніших колах, разом із чиїмось прізвищем говорити «кавалер такого-то ордена»...

«Демонстрацій трудящих», на які трудящі одягали «вихідні» костюми з медалями та орденами, уже не проводять. Зникає чиновницька мода періоду совка виставляти свої ордени у робочих кабінетах за склом та в рамочках свідоцтва до них про нагородження...

Залишаються лише якісь додаткові нарахування до пенсії та подушечки з орденами й медалями біля труни, коли земне життя орденоносця дійшло до логічного кінця. І задоволення власних хворобливих амбіцій. Особливо у багатьох моїх ровесників та трішки старших чи молодших.

Але невже все це варте неймовірних зусиль, котрі докладають 90% орденоносців, щоб отримати чергову нагороду? Докладають зусиль у багатьох випадках не стільки напруженою та багаторічною працею, як інших зусиль...

Кажу так, бо добре знаю цю систему. Мене до медалей і орденів представляли двічі. Категорично відмовлявся. Два рази натякали на можливість вирішення питання за умови... Не приймав пропозицію. У результаті не маю жодного ордена чи медалі.

Чи шкодую за тим? Абсолютно не шкодую. Можливо тому, що, перефразуючи відому приказку, «бідний ситого не зрозуміє».

Оригінал