Автор: Володимир Бєлий, заступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.
Проблема
У Норвегії прийняли закон, за яким присутність комерційних структур в освіті зведена нанівець. Все необхідне для освіти виробляє державний сектор. Про підручники взагалі не мова, щоб «зазирати в очі керівникам комерційних видавництв». Звісно, що не мова про типографські лінії друку інтелектуального продукту, бо вони жодних проблем апріорі створити не можуть.
«Конкурсний порядок друку підручників запроваджувався з метою встановити плюралізм, конкуренцію і пріоритет вибору підручника вчителями, але за результатами не призвів ні до покращення якості підручників, ні до якіснішого відбору» - Лілія Гриневич, міністр освіти і науки.
Не варто було й очікувати чогось іншого, бо в основу конкурсу була закладена надмірно перевантажена та штучно ускладнена процедура. Тим більше, коли за мету не ставилося створення навчального комплексу підручників від держави, який, окрім друку у паперовій версії, був би у відкритому доступі для всіх школярів та вчителів країни в мережі Інтернет.
Варто звернути увагу наших можновладців на те, що Китай, а нещодавно й Грузія, безкоштовно для всіх учнів/батьків надають електронні пристрої, завантажені всіма шкільними підручниками.
Рішення
Перше: держава формує колектив авторитетних спеціалістів, здатних написати новий якісний комплект шкільних підручників з усіх предметів для всіх класних паралелей. Цей комплект має діяти певний оптимальний термін.
Для формування авторського колективу варто попрохати Олександра Елькіна та Володимира Іванова створити Інтернет-платформу для гласного електронного відбору членів цієї команди авторів всеукраїнською освітньою громадою.
Друге: сформований колектив авторів за декілька робочих зустрічей та у ході оперативної внутрішньої комунікації узгоджує ключові міжпредметні точки тематичних взаємозв’язків та прибирає ризики недоречного дублювання одного й того ж у різних предметах.
Третє: авторський колектив має подбати про насичення кожного підручника великою кількістю не тільки тематичних демонстраційних відео, а й практичними задачами, вправами, запитаннями, зразками творчих та проектних завдань до кожного блоку програмних тем, використовуючи для цього, у тому числі, вже існуючу базу з інших українських джерел (за юридичного узгодження з автентичними авторами).
Четверте: держава подає для школярів і вчителів електронну та паперову версії цього навчального комплекту у відкритий доступ як базовий інструмент реалізації державної політики у сфері освіти. Зрозуміло, що попереду цього має йти прийняття нового Держстандарту освіти.
П’яте: освітнє відомство у цьому загальнонародному проекті принципово відмежовується від бізнес-структур. Зрозуміло, що за збереження політики сприяння всім приватним видавництвам у бажанні поповнювати ринок шкільної літератури своїми доробками, але не «конкурентної боротьби до отримання» держбюджетних ресурсів на видавництво державно необхідних підручників.
Пронародна державна система освіти, як і загальнонародні природні надра та стратегічні сектори економіки, мають лишатися у руках держави як виразника природно-історичних прав народу.
Один з індикаторів такої держави і має бути той мінімум державної турботи про кожного школяра-українця, який був би не гіршим за те, що мають державним коштом школярі сотень країн світу, більшість з яких у рази бідніші природними ресурсами, ніж Україна. Шкода, але поки у нас не так. Допоки?
Оригінал
