Osvita.ua Блоги М. Хоменко: переходьмо від «хто винен?» до «що робити?»
М. Хоменко: переходьмо від «хто винен?» до «що робити?»

Студентам потрібні обізнані ПЕДАГОГИ, а не банальні науково-педагогічні працівники

М. Хоменко: переходьмо від «хто винен?» до «що робити?»

Автор: Микола Хоменко, заслужений працівник освіти, заступник директора ДУ НМЦ «Агроосвіта».

Ми часто говоримо про перманентність реформ в освіті як щось відірване від реального життя, посилаючись на когось, шукаючи винуватих. Здебільшого дістається людям з високих кабінетів. А загалом освіта визначається викладачем, студентом, роботодавцем.

Нещодавно я мав розмову з потужним бізнесменом в аграрному секторі економіки, який ратував за скорочення навчальних закладів, які забезпечують цю галузь, особливо хизуючись тим, що він в процесі співбесіди з п’ятдесяти випускників зміг вибрати лише одного більш-менш підготовленого. Всі інші недолугі, не володіють сучасними технологіями, неспроможні економічно обґрунтувати ефективність своєї майбутньої діяльності. При цьому, до речі, бізнесмен засвідчив, що він відвідав 90 країн світу, де знайомився з технологіями виробництва, брав участь у різноманітних тренінгах, майстер-класах, які проводили відомі коучери. Звичайно, що на це потрачено мільйони, далеко не завжди його особисті. Думаю, що право на висновок я залишу за вами, мої шановні читачі.

Україна в далеких 90-х мала якоюсь мірою рафіновану, заідеалізовану професійну освіту в широкому розумінні цього слова, зорієнтовану на підготовку кадрів для великої країни з відповідним соціальним устроєм. Тривалий час зберігалася інерційність під час підготовки фахівців, як і раніше, для потужних заводів, колгоспів, армії, які поступово руйнувалися або згодом змінювали формат. Підготовка фахівців для екстенсивної економіки, а також наявність фахівців пенсійного віку, що продовжували працювати в цей період, певною мірою забезпечували паритет на ринку праці. Глобальні перетворення в суспільстві і економіці, які відбувалися на початку ХХІ ст., наклали відбиток на освіті. Роботодавці стали більш вимогливими до випускників вишів та професійно-технічних училищ. Спроба запозичити, а точніше переформатувати нашу освіту на зразок провідних країн світу далеко не завжди давали позитивні результати. Сподівання на входження в Болонський процес, як панацею від всіх проблем, не справдилися. Конвертований диплом, мобільність студента і викладача, інтеграція в світовий освітянський простір – головні аргументи щодо реформування освіти – залишилися здебільшого на папері. Це ще раз стало підтвердженням, що проводити зміни в такій консервативній галузі, як освіта, можливо за економічно сталих умов. А що говорити, коли ВВП у нас становить 3,5 тис. доларів у розрахунку на одну людину, водночас у наших сусідів – не менше 13-17, а в провідних країнах світу 45-50 тис. доларів.

В таких умовах повертаємося до його величності вчителя.

Необхідно вже переходити від відомого «хто винний?» до «що робити?». Недовіра студента щодо обізнаності викладача, викладача – щодо прагнення студента до навчання, а роботодавця – щодо рівня підготовленості і одного, і другого, формує замкнуте коло.

Поширена думка в суспільстві, що викладачами стають ті, які не можуть реалізуватися в бізнесі. Це щодо того, «хто винний». А тепер зробимо ретроспективний погляд в минуле. Не в дивину раніше можна було побачити викладача на ринку, який продавав якесь збіжжя. У кращому випадку він їхав у Польщу з товаром на реалізацію. І це все це здебільшого робили у період канікул або в позаурочний час. Треба було виживати. Власне кажучи, мало що змінилося і сьогодні. Як результат – чоловіки шукають роботу з більшим доходом, а в освіті залишаються здебільшого жінки. А що держава? Імітує підвищення заробітної плати для викладача, готує рішення щодо унеможливлення отримання пенсії працюючим педагогам, підвищує мінімальну заробітну плату без прив’язки до тарифної сітки, власне кажучи, все для того, щоб не допустити талановиту молодь до педагогічної діяльності. Говорять, що нещасливий вчитель не може вказати дорогу в світле майбутнє, сформувати достойну особистість. А де його взяти - щасливого, якщо протягом останніх років все робилося для того, щоб принизити роботу педагога. Як результат – бути вчителем в широкому розумінні слова стало непрестижно, про це свідчить конкурс в педагогічні навчальні заклади.

А що вже говорити про викладача технікуму і коледжу, де поряд з педагогічною освітою викладач повинен мати виробничий досвід. Таких, що захотіли б покинути бізнес і віддати перевагу педагогічній роботі, можна нарахувати одиниці.

Все частіше від студентів звучить вимога – дайте нам обізнаного викладача, який би досконало володів змістом навчання, практичними навичками, був доступний, психологічно підготовлений, комунікабельний. Одним словом ПЕДАГОГА, а не банального-науково-педагогічного працівника.

Ось и залишається на сьогодні питання «що робити?» досі відкритим.

Освіта.ua
17.03.2017

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Педагог
Власне підготовка у ВНЗ фахівця нікого не цікавить, цікавлять рейтинги: Scopus, наприклад; наявність викладачів з регаліями... професорів бажано побільше...В університеті головне наука, а навчання так... між іншим...
Tet-a-tet
МОН допустило велику помилку, коли у 90х роках забирало ПТУ без підприємств для виробничої практики. В результаті учні- кухарі залишилися без ресторанів, слюсарі та столяри без відповідних цехів, перукарі-без перукарень, а трактористи без с/г техніки. Але поїзд вже пішов, підприємства приватизовані і їх назад не повернути. Що робити? Раз підприємства приватні то і кадри для них мають також готувати приватні НЗ за кошти роботодавців, державні стипендії, фізичних осіб,ще там якісь фонди. І тоді усе стає на свої місця: роботодавець платить, замовляє відповідного спеціаліста, я вчу за відповідну оплату,яка визначається не бідним бюджетом держави, а моєю кваліфікацією. Система ресторанів "Макдональдс" по всьому світу готує працівників для себе за своїми стандартами і не має претензій до ПТУ. Те саме роблять готельні фірми, швейний бізнес, супермаркети і т.д. Проблема у МОНі, яке як собака на сіні:"сам не гам, і другому не дам"!
Голосzнарода
Для Tet-a-tet: Ви праві, МОН треба ліквідувати, а тих, хто в ньому працює більше 10 років то і фізично та з їх рідними дітьми, тоді ринок сам реформує галузь відповідно до своїх потреб.
Коментувати
Grigory Kravchenko
Відносно підготовки спеціалістів для сільського господарства...Коли від недолугого керівництва всіх рівнів, фактично розпалися, самозліквідувалися тисячі колгоспів конторська братія, яка в свій час отримала "найкращу в світі освіту" відповідного профілю, не поспішала взяти в аренду земельні наділи і відновити виробництво. Терпляче висижували по конторах до тих пір поки не розпродали десятки а то і сотні одиниць с. г. техніки, а потім розбіглися хто куди. ПС. Як показав час це були не спеціалісти а звичайний гнилий, офісний планктон........Ота то муйня малята. Будемо продовжувати обговорення про те що і як викладати в школах і вишах, не звертаючи уваги кому насправді і з якою метою держава надає безкоштовну освіту, витрачаючи величезні бюджетні кошти.....

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!