О. Панич: про необхідність реформування ЗНО

Автор: Олена Панич, кандидат історичних наук, експерт Реанімаційного пакету реформ, група «Освіта-наука».

Вчора знову мала нерівний бій на робочій групі з законопроекту «Про освіту». На цей раз стосовно ЗНО. Не секрет, що мені хотілось би реформувати систему ЗНО. Але не тому, що вона погано працює. На сьогодні вона відлагоджена доволі добре (принаймні, залежно, з чим порівнювати).

Реформа необхідна тому, що ЗНО є монополією. Державна монополія на доступ до освіти (в даному разі вищої). Я проти монополій. По суті це ідеологічна позиція, яку важко довести людям, які кажуть: для чого відмовлятися від монополії, якщо вона добре працює? Монополія є злам в стратегічній перспективі, яку важко побачити з точки зору сьогоденного прагматизму.

Пропозицій до закону, які я намагалася захистити, було три.

• Скасувати таке явище, як пороговий бал. Іноді кажуть, що порогові бали в нас надто низькі. Багато жаліються, що ВНЗ готові брати абітурієнтів з мінімальними балами ЗНО, і тому порогові бали потрібні, щоб хоча б відсіяти абсолютно не здатних навіть вгадати критичну кількість правильних відповідей. На мій погляд, це все профанація. По суті, порогові бали ЗНО тримати високими немає можливостей. З різних, перш за все, економічних причин. Тримати їх низькими - нічого не вирішує для якості освіти. Для того, щоб щось змінилося в питанні якості, мають змінитися самі стосунки всередині освіти. Має бути чесний договір між провайдером і здобувачем освіти, у ході якого кожен розуміє, що він вкладає, і що він отримує.
• Друга пропозиція стосувалася того, щоб ЗНО можна було складати хоча б декілька разів протягом року. Власне, тоді, коли людина буде готова складати іспит, вона має право робити це. Звичайно, за свої власні гроші (за умови, що лише один раз вона отримує це право за державні гроші). Але ж ні. Популізм - наше фсьо. Фінансові питання в нас не можуть вирішуватися на основі чесної і взаємної вигоди. Тим більше в освіті. Чомусь тут виникає маса проблем навколо того, що зробити зручно людям за державні гроші неможливо, бо цих грошей хронічно не вистачає, а за їхні власні гроші - не дозволяється, бо це «порушення принципу майнової рівності».
• І третє: право проводити ЗНО незалежними (неурядовими) центрами оцінювання. По правді, у нас майже немає таких центрів. Принаймні вони не виведені на цей ринок. Але вони могли б бути. І могли б забезпечити альтернативу, розвивати альтернативні школи оцінювання. При цьому державне ЗНО могло б зберігати якусь частку своєї монополії таким чином, що лише через нього люди могли б потрапити у загальнонаціональний конкурс і отримати право на бюджетне місце в ВНЗ. Не скажу, що це ідеальний варіант, але хоча б так. Тоді принаймні можна було б забезпечити хоч якийсь вибір в питанні доступу до освіти, і при цьому сприяти розвитку незалежних освітніх вимірювань. Але ж в наших умовах поняття «вибір», «свобода», «альтернатива» - це пустопорожні слова, які нашому національному розуму бракне спроможності пов'язати з модним словом «людино центризм». А в цьому питанні ще гірше - пропонувати такі зміни - це замахнутися на святе.

Навряд чи я могла б виграти в цій дискусії. По правді, мені дійсно не вистачає сил, щоб довести щось людям, які живуть в принципово іншій парадигмі. Свята віра в те, що «систему не треба ламати» не допускає жодних логічних взаємозв'язків з тим, що така система може бути однією з причин серйозного занепаду освіти. Звичайно, не лише ЗНО, але комплекс реформ має бути здійснений, щоб стосунки в освіті були більш чесними і взаємовигідними. Тільки щоб його здійснити, треба відмовитися від стереотипу, що держава має все для всіх організовувати і платити за все.

Оригінал