В. Бахрушин: необ’єктивне оцінювання є порушенням

Автор: Володимир Бахрушин, головний експерт групи «Освіта» Реанімаційного пакету реформ.

Одним з важливих видів порушень академічної доброчесності є необ’єктивне оцінювання. У широкому розумінні це будь-яке оцінювання, що здійснюється в академічному середовищі – оцінювання здобувачів освіти, викладачів, науковців, закладів освіти, керівників, органів управління тощо.

Сьогодні однією з найбільш актуальних і гарячих проблем в цій сфері є оцінювання студентів викладачами. Це, насамперед, зумовлено, запровадженням нової системи призначення стипендій.

Попередня система мотивувала студентів боротися чесними і не дуже чесними способами за отримання конкретних оцінок. Оцінки одного студента формально ніяк не впливали на можливість отримання стипендії іншими. Тому студенти іноді ще могли заступитися за товариша, якому незаслужено поставили двійку. Але майже ніколи не оскаржували незаслужено завищених оцінок одногрупників.

З цього року стипендії призначають не за середнім балом, а за рейтингом. Можна вмовити викладача поставити п’ятірки всій групі. Але стипендію все одне отримають лише 40 – 45% кращих з них. Тому значно зростає увага до об’єктивності оцінювання. У першу чергу необхідно створити прості і зрозумілі показники, критерії та процедури оцінювання з кожної дисципліни, а також процедури формування рейтингів.

Враховуючи, що визначати їх якість буде не комісія з акредитації, якій все це не дуже цікаво, а кожний студент при кожному поточному чи підсумковому оцінюванні. Тому потрібно шукати нові відповіді на традиційні запитання: що оцінювати, як оцінювати, хто має здійснювати оцінювання.

Що ми маємо оцінювати – дисциплінованість та лояльність студента, збіг його відповідей з текстом підручника або конспекту лекцій, зазначені у програмі дисципліни результати навчання чи щось ще? Чи завжди порушення дисципліни студентами, їх критичне ставлення до конкретних викладачів, кафедр чи ВНЗ заслуговують на погані оцінки?

Можливо, іноді проблеми не в студентах, а у викладачах, які не завжди розуміють, що за 30-40-50 років, які минули після закінчення ними вищих навчальних закладів, Україна і світ дещо змінилися?

Чи у викладачах, які намагаються вчити студентів тому, що самі знають не з власного досвіду (наукового, виробничого, …), а лише з чужих книжок. А якщо оцінювати результати навчання, визначені, як передбачає сучасна модель, через компетентності випускника, то відразу виникають інші запитання.

Як формулювати ці результати, як їх оцінювати? Чи готові викладачі визнавати передбачені програмою результати навчання, здобуті не на їх лекціях, а в якійсь інший спосіб? Чи готові студенти визнавати такі результати навчання у своїх товаришів, яких вони не бачили на лекціях?

Ми знов повертаємося до дискусій про те, хто і як має оцінювати – свій викладач, інший викладач, декілька викладачів, комп’ютер. Очевидно, що комп’ютер може оцінити далеко не все. Чи можливо, наприклад, за допомогою комп’ютерних тестів оцінити здатність до критичного мислення чи здатність проводити дослідження? Чи завжди інший викладач може якісно оцінити результати навчання з чужої дисципліни? Особливо, коли йдеться про спеціальні дисципліни на старших курсах.

Імовірно, для різних дисциплін і спеціальностей ми отримаємо різні відповіді, а в багатьох випадках навіть в межах дисципліни треба буде поєднувати різні форми і методи оцінювання.

Ще більш актуальними в цих умовах стають проблеми забезпечення права студентів на вибір дисциплін на основі достатньо повної і якісної інформації про ці дисципліни. Але відразу постає і ще одне запитання, відповіді на яке сьогодні немає – як забезпечити порівнянність оцінок з різних дисциплін при формуванні рейтингів?

Значна частина зазначених проблем не може бути вирішена виключно формальними методами. Обов’язковою умовою їх вирішення є забезпечення академічної доброчесності і викладачів, і студентів, і органів управління ВНЗ.

Якщо ж ця умова не забезпечена, то й надалі будуть виникати конфлікти, подібні до того, що стався в одному з провідних університетів за результатами минулої сесії, де велику групу студентів відрахували формально за академічну неуспішність.

А на думку багатьох з цих студентів – за надмірно активну громадську діяльність. Чи за критичні оцінки окремих викладачів.

Хто правий в цій ситуації, а хто неправий, зі сторони розібратися неможливо. Бо об’єктивних критеріїв оцінювання немає. Але той факт, що деякі з відрахованих студентів півроку тому з високими балами вступили за державним замовленням до магістратури, принаймні ставить під сумнів твердження, що відраховували лише хронічних двоєчників.

Досить показовим є мовчання органів студентського самоврядування ВНЗ і факультету, одним із завдань яких, згідно із Законом про вищу освіту, є захист прав та інтересів студентів. Вони могли б підтримати відрахованих студентів, чи частину з них, чи адміністрацію.

Але обрали найгірший варіант поведінки – не помічати подію. І це є свідченням того, що академічній доброчесності і, зокрема, об’єктивному оцінюванню їх поки не навчили.

Оригінал