Osvita.ua Блоги Микола Хоменко: особливості національної аграрної освіти
Микола Хоменко: особливості національної аграрної освіти

Особливістю підготовки фахівців для аграрного сектору є практична складова в умовах виробництва

Микола Хоменко: особливості національної аграрної освіти

Автор: Микола Хоменко, заслужений працівник освіти, заступник директора ДУ НМЦ «Агроосвіта».

Скільки потрібно агрономів, зоотехніків, економістів і фахівців інших спеціальностей для аграрного сектору економіки? Це питання завжди піднімають під час формування державного замовлення як в стінах Міністерства аграрної політики та продовольства України, так і в Міністерстві освіти і науки.

Нагадаємо щодо частки державного сектору в сільському господарстві, яка становить лише 0,4 %, що є підтвердженням того, що аграрний сектор – це вже не державна форма власності, а приватна. А говорити, що готувати потрібно лише для державного сектору, напевно, було б меншою мірою некоректно, адже державний бюджет сьогодні формується за рахунок податків, у першу чергу, з бізнесу. Так що кадрами ми його маємо забезпечувати.

Пам’ятаю, років три тому один із заступників міністра аграрної політики заявив, що для забезпечення кадрами аграрного сектору потрібно створити один приватний виш, який вирішить усі проблеми. А були ще й такі, які заявляли, що краще «заполучити» іноземного фахівця-аграрія, ніж готувати свого. Крім того, звучали пропозиції щодо підготовки в аграрних навчальних закладах фахівців винятково за галузевим спрямуванням.

Давайте розглянемо це, спираючись лише на факти і цифри.

1. Державне замовлення за останні 25 років в аграрних навчальних закладах зменшилося у 3–4 рази, що пов’язано із змінами форм господарювання, зменшенням поголів’я тварин, впровадженням механізації та автоматизації.

2. Контингент студентів визначається значною мірою контрактниками, яких в університетах 50–60%. Право підготовки фахівців визначається ліцензіями навчальних закладів.

3. Щодо обмеження аграрних закладів у підготовці економістів, бухгалтерів, фінансистів тощо із залишенням права на підготовку тільки за галузевим спрямуванням, то це питання має взагалі не ставитися. В аграрних навчальних закладах навчається 70–80 % сільської молоді, водночас у юридичних, медичних вишах – 7–10%. Причина – звичайно, важко сільським дітям конкурувати з випускниками міських шкіл. Навіть не враховуючи специфіку підготовки з напрямів економічного спрямування для аграрного сектору, слід зазначити, що це значно розширює можливості молодої людини для підприємницької діяльності незалежно від того, в якій галузі вона працюватиме. Адже вже давно навчальні заклади авіаційного, культурного і навіть фізкультурного спрямування готують фахівців не тільки відповідного профілю.

4. Згадаємо і профільне навчання, яке планується впроваджувати в старших класах. Напевно, немає сенсу займатися цим в сільських і навіть районних школах, де матеріальне оснащення класів додатково потребує значних фінансових витрат, коли в кожній області є 5–7 коледжів аграрного спрямування, де проводиться відповідна підготовка.

5. Специфіка підготовки в аграрних навчальних закладах пов’язана з наявністю земельних ресурсів, поголів’я тварин, будівель і технічного обладнання. Все це потребує значних фінансових витрат, серйозного технологічного і технічного забезпечення.

Особливістю підготовки фахівців для аграрного сектору є також її практична складова в умовах виробництва, головними ознаками якого на сьогодні є багатовекторність, технічне і технологічне розмаїття.

Дуже важливим є й відповідна професійна підготовка науково-педагогічних працівників, що потребує стажування на провідних підприємствах та проведення дослідної роботи в навчальних фермах, клініках, навчально-дослідних господарствах, на колекційно-дослідних полях.

Порівнюючи підготовку аграріїв у нас і за кордоном, хочу сказати, що нам нічого «посипати голову попелом» і займатися самобичуванням. Так, за деякими параметрами підготовки фахівців ми відстаємо, але за більшістю все-таки маємо досить пристойний вигляд. Це вже тема наступної розмови.

Що нам необхідно:

  • центри практичної підготовки;
  • сучасні бази практик та стажування студентів і викладачів;
  • можливість широкої інтеграції з міжнародною аграрною освітянською спільнотою;
  • знання іноземної мови;
  • вмотивованість студента, довіра і порозуміння між студентом, викладачем і підприємцем.

На міжнародній зустрічі, що відбулася нещодавно, було засвідчено позитивні сторони нашого суспільства (яких, на жаль, сьогодні не особливо багато), одна з яких – освіченість нації. Так що пишаємося цим, спираємося на це - і результати обов’язково будуть.

Оригінал

Освіта.ua
20.01.2017

Популярні блоги
Ігор Лікарчук: скільки можна знущатися із сільської школи? Сільську школу закрити легше, аніж запропонувати для неї нове життя без класно-урочної системи…
Олена Князева: пост протесту проти скасування ЗНО Вирішення проблеми рівня освіти старшокласників - не в псевдопіклуванні про випускників
Олеся Калинич: кому оцінки важливіші - учням чи батькам? Можливо, не діти, а ми, дорослі, прагнемо високих балів задля задоволення власних амбіцій?
Олександр Кендюхов: 5 порад новому міністру освіти 5 маленьких, але важливих порад новому міністру щодо реформування вищої школи в напрямку євроінтеграції
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!