Osvita.ua Блоги М. Хоменко: спільнота освітян в тривожному очікуванні
М. Хоменко: спільнота освітян в тривожному очікуванні

Освітяни в тривожному очікуванні: найближчим часом затвердять два найважливіших для них закони

М. Хоменко: спільнота освітян в тривожному очікуванні

Автор: Микола Хоменко, заслужений працівник освіти, заступник директора ДУ НМЦ «Агроосвіта».

Картина відомого художника Казимира Малєвича «Чорний квадрат» для поціновувачів високого мистецтва – це недосяжний рівень, який повторити неможливо, хоча, до речі, він сам зробив декілька копій. Скажу відверто, далеко не всім цей шедевр авангардизму з його конструкцією і змістом доступний для сприйняття, а тим більше розуміння. Проте він є, ми його бачимо, але не все розуміємо, так само, як і реформи в освіті.

У дійсності вони є, і проводяться вже майже 25 років, і можуть подобатись або не подобатись, але, безумовно, є важливою складовою перебудови пострадянського суспільства. Хочеться зробити повторення відомого для свого часу гасла, дещо змінивши його: «Є в реформах початок, немає в реформах кінця».

Змінюються підходи до реформ та їх сприйняття: від авангардизму на початковій стадії до сучасного постмодернізму. Ми самі змінюємося.

У свій час з легкістю і без обговорення ухвалили рішення щодо виведення молодшого спеціаліста з комфортної ніши – середньої спеціальної освіти у вищу. Політичне, суспільно необхідне рішення, яке мало наблизити Україну до європейської освітянської спільноти. З часом виникли певні складнощі, пов’язані з порівнянням освітніх рівнів коледжів України і Європи, а тим більше США.

Минуло майже чверть віку. Все, що відбулося у вищій освіті, звичайно, позначалося і на молодшому спеціалістові: ступенева освіта, входження до структури університетів, інтегровані навчальні плани і програми, кредитно-модульна система, конвертований диплом, запровадження нових критеріїв оцінювання знань студентів, ЗНО, ЄДБО і подібне.

Освітянська спільнота в тривожному очікуванні – найближчим часом затверджуватимуть два нових закони України «Про освіту» та «Про професійну освіту». Тривалі дебати, обговорення, зустрічі повною мірою не переконали суспільство у правильності законотворчої діяльності щодо освіти.

Автори, готуючи ці документи, дотримувалися таких принципів:

  • конституційних вимог;
  • наближення до загальноєвропейських стандартів;
  • формування паритету між загальнодержавними та особистісно орієнтованими критеріями в освіті;
  • урахування економіко-фінансових можливостей, а також дерегуляції і децентралізації.

Отже, напевно, найголовніший принцип для всіх, хто займався підготовкою цих законів, мав бути – «не нашкодити».

З досвіду імплементації Закону України «Про вищу освіту» слід зазначити, що надмірна деталізація ускладнює реалізацію окремих положень.

Так, відразу відчувалося, що значну увагу приділяли Національному агентству із забезпечення якості освіти – окремий розділ. Як результат, на сьогодні виявлено низку протиріч, які не дозволяють працювати новоствореному органу.

Про результати останніх засідань комітету Верховної Ради з питань освіти, парламентських слухань, присвячених розгляду двох законів:

1. Бути чи не бути 12-річній школі. Напевно, що бути, хоча далеко не всі поділяють думку Кременя В.Г. У виступах представників асоціацій шкіл, батьків, уповноважених з прав людини, дітей звучали обережні застереження:

  • чи спроможна економічно держава утримувати дитину в школі ще один рік;
  • профільна школа – для чого, коли цю роль після 9-ти класів успішно можуть виконувати технікуми і коледжі в регіонах;
  • 12-річна школа – це завантаження чи розвантаження;
  • не розглядати збільшення навчання на один рік як самоціль.

Від себе

1. Старше покоління розпочинало навчання в школах здебільшого в 7 років, закінчуючи 10-річну школу, а дехто 11-річну, в 17–18 років. Якщо підрахувати аудиторні заняття, враховуючи навчання по суботах, які не проводять нині, це додасть 45 днів, а якщо розглядати нові свята, яких у нашій країні більше, ніж в інших, то це буде 50 днів на рік. За 10 років – це 500 днів, от вам і 12 років навчання. Утримаюся від додаткових коментарів.

2. Професійна освіта. З великою напругою, але вдалося вивести окремо як рівень вищу професійну освіту, що відповідає п’ятому рівню кваліфікації. Це, в першу чергу, має відношення до навчальних закладів, які готують молодшого спеціаліста. Компроміс? Звичайно, так. Але із застереженням. У попередньому році завдяки тому, що технікуми і коледжі знаходяться у вищій освіті, вдалося зупинити процес їх передачі на місцевий бюджет, вирішено питання ЗНО для випускників під час вступу в університети. А як буде наступного року?

3. Нечітко отримано визначення – формальна і неформальна освіта. Головне, що усвідомлюють всі, – сьогодні роботодавців мало цікавить отриманий диплом, важливіше – що знає і особливо вміє молода людина, яка хоче працювати.

4. Постійно озвучується проблема профтехучилищ, які передані на місцевий бюджет без субвенцій. Нашвидкуруч ухвалене рішення, як результат – навчальні заклади залишилися без фінансування. І навіть якщо це питання певною мірою було «розрулено» в найближчий час, то в майбутньому – під загрозою опинилося існування соціально важливих навчальних закладів: училищ, технікумів, коледжів.

Де зможе формуватися особистість, я не кажу навіть професіонали, з малозабезпечених сімей або сімей із складними життєвими обставинами – нове визначення – неблагонадійних сімей. А тепер з’єднано разом: реформування вищої, професійної, шкільної освіти – і все це потрібно вирішувати в надскладних економічних умовах.

А чи не краще розпочати з експериментальних досліджень в окремо взятих регіонах, школах, університетах? І ризиків менше, і наслідки локальні.

Періоди реформування освіти в Україні можна розділити на пострадянський, зорієнтований на новий суспільний устрій з романтичним розумінням важливості та потреби змін, період необмеженості в можливостях щодо отримання вищої освіти шляхом контрактного навчання з пріоритетною орієнтацією на престижні спеціальності з відкриттям низки приватних вишів зі сумнівною репутацією і без неї, і сьогоденний – період інвентаризації досягнень – в лапках і без них, спроба звільнитися від зовнішнього глянцу, зробити переорієнтацію на якісну освіту за принципом краще менше, але краще.

У періоди реформ в освіті опікувалися прагматики і романтики, реалісти та утопісти, досвідчені й не зовсім. У цьому був свій позитив і, безумовно, певний негатив, який обов’язково супроводжує зміни як у галузі, так і громадському житті. Результат – ми одні з провідних країн світу щодо студентів вищих навчальних закладів з розрахунку на 1000 осіб.

І хоча нас певною мірою бентежить, що ми випускаємо в 5 разів більше бакалаврів, спеціалістів, магістрів, ніж робітників, і цим особливо не пишаємося, хоча в інших країнах це розглядається як досягнення. Тобто в «пролетарі» в нас дорога відкрита, але небагато знайдеться батьків, готових віддати туди своїх дітей, не дивлячись на те, що ця категорія працівників найбільш затребувана. Статус не той. І підняти його рівень не так просто, особливо після бурхливих 90-х років минулого століття.

За останні два роки з’явилася низка нових термінів, які широко використовують в освітянському середовищі, але їх тлумачення, навіть у законодавчих базових документах, неоднозначне. Компетенції і компетентність, спеціальність і спеціалізація, галузі та напрями, формальна та неформальна освіта, дистанційне і дуальне навчання, мобільність, сталість і автономія, безперервний та інтегрований, освітній і навчальний процес. Власне, ці терміни відображають процеси, які відбуваються в освіті на сьогоднішній день: прозорість, самостійність у прийнятті рішень, європейський вибір.

Що є індикаторами освітньої діяльності і буде важливим в найближчі роки:

  • запровадження нових освітніх стандартів відповідно до зміни змісту освіти;
  • зміна оцінювання якості освіти шляхом упровадження зовнішнього і внутрішнього тестування з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Послаблення ролі в оцінюванні знань суб’єктивного фактора, що сприятиме формуванню довірливих партнерських стосунків «викладач – студент»;
  • дистанційне навчання, дуальна освіта з використанням електронних посібників. Відповідно, переформатування освітнього процесу, додатковий виклик педагогічним працівникам, досконале оволодіння комп’ютером і відповідними інформаційними технологіями, соціальними мережами, принаймні, не гірше за студента, а для цього потрібно створити відповідний методичний комплекс, своє портфоліо. На жаль, без роботи може залишитися старше покоління викладачів, яке не зможе, а можливо, не захоче перебудуватися. Керівництво навчальних закладів має подбати про збереження досвідчених фахівців шляхом проведення навчання з комп’ютерних технологій в освіті;
  • практичне навчання, особливо виробниче. У першу чергу, проведення інвентаризації баз практик, переукладання угод з реально готовим до співпраці бізнесом, який прийматиме на практику студентів.

Екс-держсекретар США Кондоліза Райс, виступаючи перед студентами, засвідчила, що українська нація – одна з найосвіченіших у світі. Звичайно, це викликає позитивні емоції в освітянської спільноти, хоча ми весь час тільки і говоримо про недоліки в освіті. З прийняттям Закону України «Про вищу освіту» визначено долю бакалавра, магістра, спеціаліста.

А от щодо молодшого спеціаліста і кваліфікованого робітника, то тут більше запитань, ніж відповідей…

Перші кроки, особливо стосовно підготовки робітничих кадрів, засвідчили відсутність стратегії (а можливо, наявність її) і поставили під загрозу існування професійно-технічної освіти.

Молодший спеціаліст. Тривалі дебати на зібраннях директорів закладів освіти з представниками МОН, а також на засіданнях робочих груп щодо розробки проектів законів «Про вищу освіту» та «Про професійну освіту» засвідчили існування низки проблемних питань у підготовці фахівців такого рівня, без вирішення яких подальший рух уперед неможливий.

Головне, що потрібно зрозуміти:

1. До вищої освіти молодшого спеціаліста не повернути.

2. Переведення у 2017 році на місцевий бюджет технікумів і коледжів призведе до руйнування цілісної системи підготовки фахівців цього рівня.

3. Запровадження шкільного ЗНО для випускників технікумів і коледжів під час вступу до університету призведе до зниження інтересу до навчання в навчальних закладах цієї категорії як складової ступеневої освіти.

Є декілька шляхів вирішення долі молодшого спеціаліста:

1. Спираючись на досвід радянських часів, вивести окремий рівень підготовки молодших спеціалістів у «професійну спеціальну освіту» (раніше – середню спеціальну), що буде внесено в Закон України «Про освіту» з подальшим затвердженням окремого Закону «Про професійну спеціальну освіту». Маю великі сумніви, що таке можливо. Рівень «професійної спеціальної освіти» у подальшому трансформується в Закон «Про професійну освіту» з внесенням відповідних змін до Конституції України. Та, власне, у чому полягає різниця між професійною та професійною спеціальною освітою? Якщо спеціальна, то це сприймається як освіта для людей з вадами здоров’я або є ще інші варіанти?

2. Я, особисто, підтримую другий варіант, коли підготовку молодших спеціалістів вносять до Закону України «Про професійну освіту» на рівні «вища професійна освіта» з підготовкою «молодшого бакалавра». Оскільки в майбутньому у вищій освіті вже не буде спеціаліста, то і термін «молодший спеціаліст» сам по собі буде недоречним і фактично відживе. А щодо вищої професійної освіти – це нормально за наявності п’яти професійно-кваліфікаційних рівнів.

Опираючись на світовий досвід, слід пам’ятати, що цивілізовані країни, дотримуючись певних загальноприйнятих європейських підходів в освіті, зберігають свої національні особливості. І цим пишаються!

Оригінал

Освіта.ua
06.01.2017

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
pasufik
Щодо фінансування профтехосвіти. У нашому місті спеціалістів для сфери обслуговування готують 8 різнопрофільних училищ, усі мають по одній групі кожної професії. Лише одне має мат.техн. базу для їх підготовки, решта усе намалювали на папері, готують аби як, видаючи диплом, який ніякої практичної користі немає. І усе це за наші з вами гроші(бюджетні). Коли передали ПТУ на фінансування з місцевого бюджету, чиновники почали питати, а навіщо стільки ПТУ готує для приватного сектора за бюджетні кошти одні і ті ж професії, хіба це не може робити одне, але добре? От саме такого підходу бояться ділки від освіти, бо їх просто відганяють від бюджетної кормушки.Потрібно турбуватися про соціальну сферу, але паразитування у наш час мусить бути припинене. Країна у війні, а ми продовжуємо шукати способи, як повиснути на бюджетних коштах, аби самим не заробляти.
Grigory Kravchenko
Заяву Кандолізи Райс, відносно освітнього рівня українців можливо сприйняти як насмішку. А тому хто сприймає за чисту монету, зустрічне питання. Як зрозуміти і пояснити масове явище, що руки у високоосвіченого совка (безвідносно національности) взагалі росли з неправильного місця.
Nina Vasilisovna
Як викладач педколеджу (технологічна освіта) вказую на необхідність професійної освіти для дітей 14-15 років, незалежно від типу закладу . Навички самообслуговування, виконання нескладних, але вкрай необхідних видів робіт з переліку стратегічно важливих професій- шлях до переоцінки ставлення до робітничих професій. Вкрай необхідно видавати документи і проходити відповідну незалежну оцінку при отриманні професій. Це шлях до працевлаштування. В Німеччині няня, прибиральник повинні мати документ. Так необхідне лінцензування робочих місць (педколедж: няня, доглядальниця, гувернантка, оператор ПК, кравець, кухар, столяр, слюсар (певного розряду). Як не як, а база є. Профтехосвіті необхідно акцентувати увагу на оновленні техн. оснащення за рахунок підприємств монополістів регіону: буд.спеціальності, с_г ін. Дати можливість (експериментально) кращим учням практикувати за кордоном- у Польщі, Словаччині чи Білорусі. Робітнича спеціальність потрібна усім- у звичайному побуті.
pasufik
Для Nina Vasilisovna: Правильно кажете, усе що Ви пропонуєте піднімає престиж професійної освіти, але на практиці МОН не збирається так робити, бо на все це потрібні кошти, і не малі. Зваливши на свої плечі ПТУ МОН забуло, що потрібно було брати і виробничу базу. Підприємства торгівлі раніше відраховували на підготовку кадрів 1% від прибутку, директор ПТУ наприкінці року не знав на що ті гроші потратити. Зараз підприємства торгівлі на 70% працюють у тіні, а бюджет( у який вони сплачують крихти) має забезпечити їх кадрами.Відстали від сучасних вимог і майстри, адже десятиліттями вони не обмінювалися кращим зарубіжним досвідом. Який кордон,дай боже якийсь журнал або книжку європейського автора купити за свої ж гроші. Сучасний професійний заклад(приклад Європи) може існувати лише як навчально-виробничий комплекс, налаштований на існуючі стандарти для професій, що може заробляти кошти і сам себе утримувати. Усе решта - профанація, бажання жирувати за кошти платників податків.
Коментувати
Василий Шмындрук
Для pasufik: Я з вами повністю погоджуюсь і це є істина. Але реальні цифри дещо інші. Мережа закладів профтехосвіти залишилась незмінною з 1990-х років, за рідкими виключеннями. В ті часи в Україні проживало 52 млн. громадян. Хоча вже тоді відчувалась нестача контингенту учнів для ПТУ і їх залучали, привозили навіть із Середньої Азії. Історично "совок" приказав довго жити. За словами директора інституту демографії Е. Лібанової, зараз населення нашої країни складає близько 38 млн. Скорочувати чисельність ПТУ ніхто не збирається. Училищам міністерство запропонувало процес мімікрії, тобто імітації: 2-5 закладів об’єднувати в одне, змінювати назву і, так би мовити, тішитись скороченням мережі. Проте правди ніде діти, кількість місць в закладах ПТО щороку в рази перевищує кількості потенційних абітурієнтів, а тому, з мовчазної згоди обласних департаментів, училища стали, грубо кажучи, «філіалами» кладовищ. Ну твір Гоголя усі в школі вивчали. Але рано чи пізно і цей гнійник прорве.
pasufik
Для Василий Шмындрук: Дані про кількість ПТУ в Україні маю з преси. Учнів не вистачає бо училищ забагато, а також вища освіта стала доступною за гроші(плати- і через 5 років отримаєш диплом)хоча ВУЗи професії, як такої, не дають( 80% навчального часу теорія) Ринок праці кваліфікованих робітників потребує, але наша ПТО на це не налаштована, вона виконує соціальну функцію(щоб діти по вулицях не вешталися) ПТУ мають бути спеціалізовані або потужні навчальні комплекси з відповідною м/т.базою. Замовники кадрів мають бути реальні і направляти на навчання за угодами, аби випускники поверталися до них і відпрацьовували затрачені на їх навчання кошти, як це було раніше. Доречі, у Франції до сьогодні 30% вартості навчання учня в ПТУ сплачує майбутній роботодавець у якого той має відпрацювати також три роки( решту платять батьки). У Німеччині в старших класах учні вже здобувають якусь професію, а ПТУ надають вищу кваліфікацію,до якої прагнуть ті, кому обрана професія сподобалась.
Коментувати
pasufik
Який рейвах підняли ділки від профтехосвіти, коли почули про передачу фінансування на рівень району міста. Розвалюють, загарбують і т.п. слова можна було почути щодня. А насправді за роки незалежності закладів ПТУ збільшилося на 50%. при зменшенні чисельності населення на 10%. Бюджет став кормушкою для спритних ділків, які з мертвих і непотрібних училищ наспіх зліпили собі кормушки для безбідного існування. Училище без виробничої бази - це мертвий заклад, а у нас таких 70%. Усі ПТУ були прив’язані до заводів, фабрик, торгівельних організацій. Усе це прихватизували, а училищам не передали нічого. То на чому вчити і кому від таких закладів користь? До року після випуску з групи 30 чоловік на роботі по спеціальності приживається 7 - 8 чоловік, порахуйте ефективність української системи ПТУ. Зате на папері усе перфект, папірцями працювати ми навчилися найкраще, намалюємо найкращу "липу" у світі. Навіть зараз не думають як зробити заклад ефективним.а як вибити грощі на його існування.
Сергей Юшин
От того, что КПИ назвали именем Сикорского, от этого ничего не меняется в самих принципах подготовки и остракизма национальных Гениев. Любой Родине нужны "Сикорские, Моцарты и т.п." во всех сферах бытия. А в данном случае идет разговор не о "Моцартах", а о работниках театра (от уборщиц и декораторов до артистов и режиссеров). Но ведь без "Моцарта" все эти работники, учитывая их ненужность в ситуации отсутствия зрителей, окажутся на определенном этапе безработными. А с учетом дефицита средств на их нормальное содержание, они, скорее всего, быстро деградируют (если не успеют сбежать туда, где правят бал Моцарты).
Голосzнарода
Українські технікуми, училища, коледжі зовсім неконкурентно-спроможні із європейскими, також робітники, яких вони випускають, не можуть конкурувати із європейскими колегами. Сучасні приватні заводи, фабрики самі учать своїх працівників під час виробництва. В Польщі та інших сусідніх державах українські спеціалісти, бакалаври, магістри прекрасно влаштовуються на робітничі професії. Стратегічно важливі коледжі та технікуми треба передати міністерству оборони, наприклад армії потрібні медсестри, водії, кухарі, перукарі, будівельники, швачки тощо. А дітей з неблагополучних сімей чекають в армії, раз вони непотрібні своїм батькам, вони все ще потрібні своїй країні.
Ольга
Для Голосzнарода: Медсестри , передусім, вкрай необхідні нам з вами, хто доглядає за вами у лікарні, робить різноманітні маніпуляції за призначенням лікаря? А хто обслуговує нас у побуті? Ремонти, тому подібне....Хто це робить? Магістри, бакалаври?
Голосzнарода
Для Ольга: Ви знаєте, справа у тому, що більшість процедур насправді люди самі собі роблять, а медсестри значно необхідніші в зоні бойових дій, після служби вони зможуть продовжувати працювати, вже маючи колосальний професійний досвід. І хто ж Вас у побуті обслуговує, скажіть, Ви живете на якійсь іншій планеті чи пишите із Радянського Союзу, - ремонтні бригади вже давно всі приватні, і не рідко ремонти роблять саме люди із вищою освітою, в супермаркетах, на базарі теж торгують люди з вищою освітою, в банках працюють люди із вищою освітою, майже всі офіціанти теж із вищою освітою, мені навіть прибиральниць із вищою освітою доводилось зустрічати.
Сенатор
Для Голосzнарода: хочу Вас поправити. Ви зробили перелік людей не з вищою освітою, а з дипломом про вищу освіту. Погодьтесь, що в нашій країні наявність диплому і наявність освіти - це різні речі.
Коментувати
Василий Шмындрук
Країною і освітою керують «небомешканці», які дуже далекі від реальності і сповідують потрійну мораль: думають – одне, говорять – інше, а роблять – на що розуму вистачає. Як тільки до влади прийдуть чиновники при здоровому глузді, на усіх щаблях державної піраміди, то нові освітянські закони полетять в тартарари. Буде все в колоритному стилі: наша «пісня» гарна, нова, починаймо її знову.
Володимир
Завдання загальноосвітньої школи надати молоді повну середню освіту та підготувати до свідомого вибору професії та забезпечення первинної професійної підготовки. Навчання в ЗШ повинно завершуватися ЗНО за результатами якого здійснюється вступ до професійних навчальних закладів різного рівня. ЗНО після 9 класу недоцільне
Сенатор
Це стаття людини, яка уяви не має про те, що НАСПРАВДІ робиться в технікумах і коледжах. Дещо розповім. Почну з набору. Після Нового року всі викладачі (директор і завуч також) розїджаються по навколишніх селах і містечках. Ходять по квартирах та хатах. Шукають тих, які закінчили школу і не мають подальшої освіти. Майбутніх студентів може вдома і не бути. Вони давно або в Росії, або в Європі. Основне документи. Привозять у приймальну комісію. Наступають вступні іспити. Самі ж викладачі пишуть вступні іспити. Пишеться наказ на зарахування. Оформляється студентський квиток, заліковка. Під час сесії куратор групи проходить по викладачах. Виставляються оцінки. Нарешті державні екзамени. Оскільки голова комісії буває щонайбільше один день, то наших "спеціалістів" записують у протокол в той день, коли його немає. Залишаеться приїхати і забрати диплом. Все! Можливо хтось не повірить, що таке може бути. Може, у 75% технікумів і коледжів. Можливо у дуже "крутих" і ні. А у більшості - так.
Для Сенатор: Продовження. Хто ж йде на навчання "спеціаліста", у майбутньому "молодшого бакалавра". Якщо скористатися системою "конкурс", то можна побачити, з яким шкільним балом приймають на навчання у коледжі і технікуми. Якщо з школи середній бал 4-5, а є і з нижчим, то чи може така дитина навчатися? Середній бал 7 і вище не показує дійсного стану справ. Дехто з середнім балом 8 з трудом читає по складах і уяви не має про табличку множення. Вони прямо говорять: мені шкільні оцінки купили батьки. Я зовсім не виную шкільних вчителів. Вони є заручниками нашої системи. Я їм лише співчуваю. Чесно. А буде ще гірше. На одному з сьогоднішніх сайтів є повідомлення про новий порядок нарахування стипендії для студентів першокурсників. Я погоджуюсь з автором. Це бомба. Даю відповідь на питання: для чого приймаєте. Це ж питання можете адресувати університетам. Чому не піднімають прохідний бал по ЗНО. Ні університети, ні технікуми самі цього не зроблять. Спрацьовує рефлекс самозахисту.
Продовжую. Нарешті набір закінчився. Почалися уроки. Близько 75% викладачів - пенсіонери. Молодь на таку зарплату не йде. Якщо раніше вони намагались хоч чогось навчити своїх студентів, то зараз і цього немає. Зараз майже всі змирились з тим, що такий контингент навчити практично неможливо. Та і немає на чому. Відрахувати за неуспішність також (до 18 років тільки через обласного прокурора). Результат майже з реклами: для чого старатись і портити нерви. Тому під час сесії виставляються оцінки ті, які кому треба і на цьому все. Дивлячись на таке байдуже відношення викладачів до студентів, навіть ті з них, які дійсно прийшли навчатися, перестають це робити. А для чого? Якщо диплом отримують навіть ті, які і на уроки не ходили, то вони отримають. Після закінчення технікуму - університет. ЗНО для них немає. Тому приймають всіх без розбору. І того, що вчився, і того що ні. Заплатив і вже студент університету. Хоча є дуже толкові хлопці і дівчата. Але своїй Батьківщині вони не потрібні.
Продовжую. Звичайно, далеко не всі викладачі такі байдужі. Є фанати своєї справи. Все те, що знають і вміють, вони стараються передати своїм підопічним. Але їм можна лише поспівчувати. Адже їхня робота нікому не потрібна. Вони виставляють чесні оцінки, а це понижує успішність групи і відділу. Появляються студенти із заборгованостями. Керівництву це не подобається. Для чого їм лишня головна біль? Спочатку з такими викладачами "працює" заввіділом. Тримаються. Потім завуч. Тримаються. Потім викликає директор. Тримаються. А потім ... Ніколи не здогадаєтесь. Викликають на профком. Сюди входять представники і від лаборантів, і від техпрацівників, і від іншого обслуговуючого персоналу. Приходить також керівництво. І починають цих викладачів "пресувати". Тримаються. Нарешті останній аргумент. Якщо відрахувати нерядивих студентів, то групу потрібно розформувати. Чому ВИ ХОЧЕТЕ сімї тих викладачів, які йдуть після вас, залишити без засобів існування? І це у такий важкий час. Здались!
Коментувати
pasufik
Щодо соціально - важливих ПТУ. Усі торгівельні фірми готують собі продавців і касирів за 2 - 3 місяці, ПТУ - за рік(продавець -касир) коштом бюджету у який торгівля не сплачує на підготовку кадрів ані гроша. Весь готельний і ресторанний бізнес приватний, на 70% працює у тіні, чому за кошти бюджету за відсутності матер.техн. бази ПТУ мають готувати їм кадри? Будівельні фірми так само отримують кадри задурняк, маючи рентабельність 200%. Давайте відходити від соціалістичного утриманства, бо при соціалізмі не було багатіїв і вся власність була державною. А тепер наші нувориші хочуть багатіти на загарбаному майні і продовжують доїти державний бюджет, у який сплачують копійки. І при цьому нахабно маніпулюють ідеями соціального захисту населення. Чому "Мак Дональдс" може готувати для себе кадри за своїми стандартами, а наші великі власники різних карт та брендів не можуть? ПТОсвіта у такому вигляді як вона є- це марнотратне розбазарювання бюджетних коштів, кормушка для ділків від освіти.
pasufik
Профільна школа справді не потрібна. Хочеш у майбутньому отримати вищу освіту -іди в коледж від такого - то ВУЗу, не хочеш - маєш професійний ліцей. Я за 12річну школу, держава і так не утримує школу, все висить на батьках. А що то розвантаження у мене немає сумнівів, у програми для молодших класів стільки напхали високих знань, що діти вже тупіють від них. Акцент потрібно робити на професійну освіту дитини, ще в школі учень має виявити свої здібності до певного виду діяльності і розвиватися у цьому напрямку за допомогою гуртків за інтересами( малювання, кравецтво, столярка, механіка, куховарство,журналістика, фармацевтика і т.д.), обираючи ПТУ учень має вчитися тому, що йому подобається. Звичайно, при такому підході роль школи змінюється,це не подобається радянським директорам. Коледжі повинні видавати диплом бакалавра і диплом про здобуття професійної освіти(з вказуванням кваліф. розряду), адже не буде бакалавр-кухар відразу працювати шефом, він мусить спочатку набратися практики.
Anna
Для pasufik: тогда ученики будут вынуждены ограничивать себя в выборе вуза лишь одним. Сейчас вы можете подать докуемнты в 3-5 вузов. И колледжи при вузах далеко от топа лучших лицеев.
pasufik
А зачем мне 5 вузов,если моя специальность имеется в одном? Мы ведем речь о выборе вида деятельности или о банальном получении любого диплома?
Коментувати
думка
Я погоджуюся з тим, що не потрібна профільна школа, якщо і так після 9 класу діти можуть піти в коледж і технікум. Так, шановні, ви з новою реформою просто розвалите середню освіту
pasufik
Для думка: Що у середній освіті розвалювати, коли лише 30% випускників здатні засвоювати матеріал ПТУ? Ще 40% стоять у черзі у ВУЗах за дипломами, навчаючись(ніби - то) за свої гроші, а решта де? Повна середня освіта повністю себе скомпрометувала і вже давно є фікцією (не хочу винити у цьому тільки вчителів)тому без хірургічного втручання хворобу не вилікувати. А здібний вчитель все одно без роботи не буде!
Nik
Та хіба ж тільки середня освіта себе скомпрометувала - "стоять у черзі у ВУЗах за дипломами, навчаючись(ніби - то)".
Коментувати

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!