Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.
Ця стаття в «Голосі України» з’явилася напередодні новорічних свят. Але, зважаючи на святковий настрій, вітання, олів’є, смаколики, шампанське, петарди і корпоративи, я тоді про неї нічого не писав. Але не можу мовчати.
Так от. Мене абсолютно не зачепив текст статті. Аналогічно тому, як розчавлений банан не може зачепити когось своїми смаковими якостями.
Більше того, на мою думку, концептуальним ідеям Нової української школи цей матеріал нашкодив більше, ніж допоміг. Насамперед, відсутністю аргументів та менторсько-роз’яснювальним тоном радянського педагогічного вишколу.
Але факт його публікації дещо насторожив.
По-перше, публікація з’явилася, як зазначено в редакційній примітці до неї, на вимогу міністра освіти й науки України. Я не є постійним читачем «Голосу України», але мені здається, що така вимога є безпрецедентною. Й багато про що свідчить.
По-друге. Стаття опублікована у відповідь на достатньо обґрунтовані зауваження пана Співаковського О.В. стосовно основних засад Концепції нової української школи.
Народний депутат О.В. Співаковський наразі очолює профільний Комітет ВР України, в руках якого доля багатостраждального закону «Про освіту». Тож напрошується висновок, що між тими, хто визначає майбутню долю української освіти, немає узгодженості в тому, якою вона має бути.
Зважте, що НЕМАЄ УЗГОДЖЕНОСТІ на етапі, коли про початок реформи фактично оголосили. Й щось почали «реформувати». Таким чином, створюється реальна загроза, що насправді нової кращої долі в української освіти не буде.
По-третє. Це дзвіночок. Голосний і важливий. Як невблаганний шкільний дзвінок: чи перший, чи, можливо, останній. Пролунавши, він засвідчив, що концептуальні реформи системи загальної середньої освіти не сприйняті достатньо великою частиною суспільства.
А, якщо це так, то має бути певна реакція. І не у формі нашвидкуруч (так мені здається), написаних заміток одним із співавторів Концепції, а у формі широкої суспільної (а не внутрігалузевої за участю лише придворних або обраних учасників) дискусії про шляхи реформи.
Бо все-таки, йде мова про реформування освіти, а не мережі магазинів чи інкубаторів, в яких можна купити/висидіти атестат про загальну середню освіту.
І тим, хто збиратиметься мені розповідати, що дискусія та обговорення були, відповім так. Були. Але в межах одного проекту - Концепції нової української школи. У межах одного погляду на шляхи реформування. Не було боротьби і змагання різних Концепцій.
І на завершальному етапі прийняття рішення суддями виступили ті, хто Концепцію й створював. Чи не тому цей дзвіночок і пролунав?
Оригінал
