Віктор Громовий: МАРАЗМ №18. Визначення змісту освіти

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.

Хто зараз визначає зміст шкільної освіти Тані Петренко із 9-Б класу?

Щоб знайти відповідь на це питання, зазирнемо у нормативні документи, що визначають зміст освіти українських школярів.

Такими документами є:

1. Державний стандарт загальної середньої освіти, який відповідно до статті 31 Закону України "Про загальну середню освіту" розробляється Міністерством освіти України разом з Національною академією наук України та Академією педагогічних наук України.

2. Навчальний план, який визначається наказами МОН "Про затвердження Типових навчальних планів…" та щорічними листами МОН (див. останній лист МОН України від 09.06.2016 № 1/9-296 "Про структуру 2016/2017 навчального року та навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів").

Згідно ж статті 15 Закону України "Про загальну середню освіту" базовий навчальний план для загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування, типiв i форм власностi затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України.

3. Навчальна програма, яка визначає зміст того чи іншого навчального предмета, повинна мати гриф "Затверджено Міністерством освіти і науки". Зміни до навчальних програм мають позначку "Розглянуті на Колегії МОН …". Навіть типова навчальна програма з позашкільної освіти, яка б мала бути територією свободи й вільного вибору, затверджується наказом Міністерства освіти і науки України.

4. Навчальна література (підручники та навчальні посібники, які створюються відповідно до навчальних програм і в яких здійснюється подальша конкретизація змісту освіти). На думку наших авторів "Основ дидактики", саме шкільні підручники, досі "є основним джерелом знань" для наших учнів. Підручники та навчальні посібники затверджуються Міністерством освіти і науки як нормативні видання з відповідним грифом.

Тож, станом на 16.12.2016 року, зміст шкільної освіти Тані Петренко із 9-Б класу визначає Кабiнет Мiнiстрiв України та Мiнiстерство освiти України разом з Нацiональною академiєю наук України та Академiєю педагогiчних наук України. Саме ці поважні інституції знають, що саме потрібно Тані Петренко із 9-Б класу для того, щоб досягти успіху у нинішньому глобалізованому світі, який швидко змінюється.

Навіть, якщо Тані Петренко із 9-Б класу не під силу нести запропонований їй вантаж непідйомних знань і вона за роки навчання втратить своє здоров'я і смак до життя, є державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, які вона має виконувати "любой ценой".

Був такий дивак, американський філософ, педагог Джон Дьюї (1859—1952), який ще сто років тому зміг переконати американців у тому, що зміст освіти має визначатися інтересами та здібностями дітей, а не соціально-економічними умовами й потребами суспільства. Там і тоді йому теж активно заперечували американські «державники», які пророкували неминучий крах американської економіки у разі прийняття таких дитиноцентричних підходів.

У сучасній Америці досі немає не те, що навчальних планів чи підручників з грифом їх МОН, якого взагалі до Рональда Рейгана не існувало, а навіть державних стандартів освіти. Є лише національні стандарти, які є всього-на-всього думкою професіоналів.

Так, зібрались пару десятків провідних науковців і педагогів практиків і визначили: добре було б, якби їх Таня Петренко із 9-Б класу на кінець 9-го класу з математики мала ось такі й такі компетенції.

Звісно, такий національний стандарт носить суто рекомендаційний характер. Та, з огляду на те, що його запропонували не бюрократи та лженауковці, а справді авторитетні люди, скоріш за все така рекомендація буде досить вагомою для значної частини американських освітян.

Зараз, перш ніж говорити про оновлення змісту освіти в Україні, треба зрозуміти сучасні джерела та механізми його наповнення.

Не є нормальним в епоху індивідуалізації абсурдна ситуація, коли "дяді й тьоті з МОН та НАПН" визначають зміст освіти кожної дитини ще до того, як вона переступить поріг школи.

Зміст власної освіти у ХХІ столітті має визначати кожен учень САМОСТІЙНО!

Школа ж має бути тією частиною відкритого освітнього простору в якому є можливості для кожного учня рухатись за індивідуальною освітньою траєкторією з тим, щоб він міг успішно опанувати індивідуальну освітню програму. 

Учителі повинні здійснювати індивідуальний педагогічний супровід цього руху за індивідуальною освітньою траєкторією. Навчальні програми має складати кожен вчитель-предметник теж САМОСТІЙНО з урахуванням освітнього запиту учнів і мінімальних орієнтовних вимог держави.

Начальники ж мають лише відстежувати динаміку формування багатоваріантного освітнього простору в нашій країні взагалі й в тій чи іншій школі зокрема.

У процесі перезавантаження змісту освіти (курикулярної реформи) перш за все мова має йти про те, як допомогти кожному учневі самостійно сформувати особистісний освітній простір, який забезпечить його особистісне зростання. Тож нам треба думати не про те, чим саме ми будемо "вантажити" мізки наших дітей зверху, а як нам допомогти їм навчитися способам персоналізації певної частини освітнього простору, ефективній взаємодії з відкритим освітнім середовищем, самостійній побудові індивідуальних освітніх траєкторій тощо.

До речі, використання поняття освітній простір – це крок до визнання свободи вибору особистістю власного освітнього шляху, можливості використання нею варіативних способів досягнення освітньої мети. Це ще і визнання того факту, що школа (і ВНЗ теж) втратили монополію на організацію освітнього процесу і тепер кожен може самостійно конструювати власну освіту.

Звісно, у нас мають бути державні (національні) стандарти, але лише як загальні мінімальні орієнтовні вимоги держави до освіти дитини на виході з початкової, базової чи середньої школи.

Я ж зараз, наприклад, читаю в навчальній програмі з історії України 9 клас, яка буде чинною у 2017/2018 навчальному році серед "державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів" наступні:

"Учень/учениця:

• висловлює судження щодо діяльності І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Гулака, М. Костомарова, П. Куліша, У. Кармалюка;
• визначає наслідки діяльності "Руської трійці"; революції 1848-1849 рр. для західноукраїнських земель;
• називає дати входження українських земель до складу імперії;
• висловлює судження щодо діяльності М. Шашкевича, Г. Яхимовича, Л. Кобилиці, О. Духновича, Ю. Федьковича;
• пояснює і застосовує терміни й поняття: "старорусини", "народовці", "москвофіли", "радикали", "Просвіта", "нова ера", "Український П’ємонт"…".

Люди, це все державні вимоги! Тож, якщо я закінчивши з відзнакою історичний факультет, не можу висловити судження "щодо діяльності М. Шашкевича, Г. Яхимовича, Л. Кобилиці…", держава в мене має відібрати Свідоцтво про базову загальну середню освіту. І мене може врятувати від цієї ганьби, хіба що підхід Альберта Ейнштейна: "Освіта - це те, що залишається, коли все вивчене забуто".

Якщо ж я, як вчитель історії, "з фанатизмом" вимагатиму від Тані Петренко із 9-Б дотримання усіх «державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів» з історії України, я відіб'ю у неї інтерес до вітчизняної історії НАЗАВЖДИ. Вона усіма фібрами душі ненавидітиме і мене, і таку історію, і авторів цих "державних вимог", і цю державу…

Та про це не думають ті, хто складає і затверджує такі навчальні программ, з яких потім списуються і відповідні держстандарти.

Існує усім відома легенда про "короля-сонце" Людовика XIV, який буцімто проголосив фразу, що стала крилатою: "Держава — це я!". Так от у ХХІ столітті не чиновник разом із науковцем, які давно не бачили живих дітей, має за цим принципом визначати "державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів".

"Держава — це я!", - тепер може казати кожен із нас. "Школа — це я!", - скаже нам кожен учень, який тепер визначатиме зміст власної освіти. А держава, яку в нас "приватизувало" чиновництво, має займатись не генеруванням абсурдних і нічим не підкріплених "державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів", а забезпеченням належних умов, для того, щоб рівень загальноосвітньої підготовки українських учнів не відставав від кращих світових стандартів.

Повертаюсь до питання: Хто має визначати зміст шкільної освіти Тані Петренко із 9-Б класу?

Відповідаю: якщо ми проведемо справжню реформу змісту освіти, зміст шкільної освіти Тані Петренко із 9-Б визначатиме сама Таня Петренко разом зі своїми вчителями та батьками, які матимуть за орієнтир мінімальні орієнтовні вимоги державного (а краще національного) стандарту загальної середньої освіти.

P.S. Я розумію, що Таня Петренко в 1 класі ще не могла робити вибір змісту власної освіти. Тому на стадії початкової школи хочемо ми цього чи не хочемо, продовжуватиме існувати модель радянського "общепита" з принципом "їж що дають". Це виправдано з огляду на те, що дитина у віці 6-7 років ще не в змозі робити усвідомлений вибір навчальних предметів, тож їй можна дозволити обирати лише "десерт" (наприклад, якесь об’єднання за інтересом – гурток чи секцію).

Та вже на рівні середньої ланки шкільної освіти (неповна середня школа) має бути принаймні "педагогічний Макдональдз". На вибір мають пропонуватись певні набори страв (освітнє "Чізбургер-меню", "Біг Мак-меню" та ін.) і достатньо широке меню з окремих страв для самостійного формування Танею Петренко власної індивідуальної освітньої програми, визначення бажаного для неї рівня вивчення того чи іншого предмета тощо.

А вже на вищій ступені (старша школа) для Тані Петренко має запрацювати продвинутий "ресторан" з широким набором страв (як простих, так і тих, що розраховані на вишуканий смак) та з'явитись практично необмежені можливості для складання власного освітнього "меню".

Таки права була Алла Волинська, яка коментуючи матеріал про батьківські збори навпаки в ізраїльській школі, зробила висновок: "Виявляється, створити хорошу школу дуже просто - потрібно взяти звичайну школу і методично зробити все навпаки".

Оригінал на сайті Освітня політика