Автор: Григорій Клочек, доктор філологічних наук, професор.
Ця стаття була написана приблизно місяць тому. І лише недавно оприлюднена на сайтах.
Але тепер я написав би її по-іншому, інакше розставляв би акценти. І вони були б більш тривожними.
Справа у тому, що останнім часом мав багато розмов зі своїми добрими знайомими, університетськими викладачами математики та інформатики, які, до того ж, мають гарну гуманітарну розвинутість.
Висновок, до якого ми прийшли спільними зусиллями, полягав у тому, що теперішні студенти, котрі прийшли в університет з уже виробленою кліповою свідомістю, виявляються функціонально неграмотними.
Вони погано РОЗУМІЮТЬ ТЕКСТИ, ні, не художні, а звичайні, наприклад, інструктивні. Не бачать усіх слів, не сприймають смислу речення. Фактично більшість з них не вміє висловлювати письмово думки. Проблема надзвичайно серйозна. Невже так масово деградуємо?
І тут ми сходилися на думці, що шкільна літературна освіта має виробляти особливу методичну систему, спрямовану на те, щоб протистояти розвитку кліпової свідомості.
Якби зараз працював над цією статтею, то, очевидно, приділив би більше увагу роздумам про те, яким чином вивчення літератури змогло б протистояти масовим захворюванням на кліпову свідомість Проблема серйозна, яка мала б постати в центрі сучасної психолого-педагогічної науки.
Її, цю проблему, пророче передбачав В. Сухомлинський.
Оригінал
