С. Горбачов: школа – виконавець освітньої послуги

Увага до скарг та пропозицій від батьківських рад допомагає якісніше виконувати суспільне замовлення

С. Горбачов: школа – виконавець освітньої послуги

Автор: Сергій Горбачов, директор Спеціалізованої школи ім. Івана Багряного №148 м. Києва.

Останнім часом досить часто чую від колег-вчителів, що «батьки Вам сіли на голову». Думаю, поза очі формулювання ще більш некомпліментарні.

Формулювання трохи різняться, але зміст – той самий: нерозуміння та невдоволення певної частини викладацького складу викликає те, що я дуже уважно прислухаюся до того, що кажуть батьки, не залишаю поза увагою скарги та пропозиції від батьківських рад.

І це комусь із колег видається мало не «зрадою» школи. Бо – далі цитати – «батьків треба вчити», «батьки не хочуть відповідати за дітей та нічого не допомагають школі», «ми самі знаємо, як краще для дітей» тощо.

Дорогенькі мої колеги: батьки – дуже допомагають. Саме тим, що скаржаться, пропонують щось для більш комфортного життя дітей у школі.

Бо школа – виконавець освітньої послуги, наша робота – вчити дітей.

Вигодонабувач цієї освітньої послуги – дитина, яка за допомогою школи отримує знання та формує компетенції.

Замовник – батьки, які сплачують освіту дітей: або опосередковано, через податки, або – як у приватних закладах – напряму, або через добровільну допомогу школі.

Якщо розглядати освіту саме так – і використовувати терміни та процедури саме у розуміння освітньої послуги, то мушу сказати ось що.

Оскільки маю досить вагомий досвід роботи поза школою, у серйозних приватних видавничих та медійних компаніях, можу сказати, що відверта скарга споживача на якісь недоліки у роботі – то величезна цінність для компанії.

Бо контролювати все – просто неможливо, а без постійного і якісного контролю неможлива оперативна і конструктивна реакція, щоб вдосконалити процес, підвищити якість продукту або послуги, здобути лояльного споживача та підвищити свою споживчу репутацію і конкурентоспроможність.

Саме тому вміння сприймати скаргу не як негатив, а як подарунок долі, як важливу інформацію для вдосконалення – це те, що відрізняє кращі публічні компанії.

Чому у школі має бути інакше? Саме тому я постійно запрошую батьків скуштувати те, чим наша їдальня годує дітей. Це – лише один, але суттєвий напрям роботи школи з батьками.

Це надзвичайно важливо, бо одночасно вирішує декілька критично важливих завдань педагогічного менеджменту:

  • школа в особі активних батьків отримує додатковий інструмент контролю якості роботи: оперативний та надзвичайно вмотивований – бо йдеться про власних дітей;
  • оперативна реакція на скаргу всередині закладу блокує можливе поширення невдоволення та скарги «назовні»: що суттєво економить час на формальний розгляд скарг, які все одно опускаються до закладу «на реагування» від органів управління;
  • постійна й акцентована відкритість у реагування на пропозиції та скарги батьків формує критично важливу кількість лояльних до школи батьків (та й взагалі – громадян), які надалі будуть більш поміркованими та скоріше підуть на контакт зі школою для вирішення можливих проблем. А без проблем живе шкільне життя неможливе: тому підтримка батьків буває критично потрібна саме школі;
  • власні – не за переказами – враження від шкільного життя дозволяють батькам мати чітке уявлення про те, як живеться їх дитині у школі – і протистояти фейкам та страшилкам про усілякі «жахіття», про які так охоче розповідають не дуже поінформовані або свідомо необ’єктивні «джерела».

Саме тому моя принципова позиція як директора школи – максимальна відкритість, максимальна відвертість. Це не тому, що я дозволяю «батькам сісти мені на голову».

Саме тому у школі діє наказ про партнерство між школою та батьками, який передбачає для батьків відвідування уроків у класі, де вчиться їх дитина. Це дуже корисно і важливо.

Багаторічний досвід журналіста добряче навчив мене, що конфлікт завжди має, принаймні, дві сторони – і вислухати треба всіх зацікавлених. Тому перше, що я роблю, отримавши скаргу – ретельно з’ясовую обставини, вислуховую «іншу сторону» і лише потім роблю висновки.

До речі, ті, хто мене знають по роботі або, принаймні, читають мої пости у соцмережах та публікації у медіа, добре уявляють, що «сісти на голову» мені досить складно: людина я досить вперта і непоступлива, якщо вважаю правильним те, що роблю (ну, вибачте..).

А ті, кому доводилося перетинатися зі мною у якихось складних ситуаціях – також знають, що можу бути досить жорстким, якщо цього вимагають інтереси дітей та законні інтереси колег-педагогів.

Ось саме тому треба залучати батьків, давати їм максимально можливу інформацію про роботу школи, що я хочу робити свою роботу гарно. А без участі та інформованої підтримки батьків – як головного замовника освітньої послуги – робити це практично неможливо.

Однак тут виникає інше питання: чи самі батьки розуміють, чого вони очікують від школи?

Бо з великого і різноманітного професійного досвіду добре знаю, що замовник, який здатен чітко сформулювати свої бажання та вимоги – то велика рідкість і велика цінність. А ще менш часто замовник здатен сформулювати побажання одного разу – і прийняти кінцевий результат.

Бо часто буває й так, що побажання та умови замовника змінюються ледь не щодня. І виконати їх – надзвичайно складно. Або дуже дорого – і замовник за це має додатково сплатити.

Прикладів – сила-силенна. Професіонали друкарства мене добре зрозуміють.

Уявімо, що замовник вже віддав до друкарні макет книжки на 320 сторінок, пластини готові до друку – і раптом конче потрібно додати ще 1 (одну) сторінку…

«Це ж так просто: всього одна сторінка», – каже замовник… І щиро дивується тому, як блідне, а потім наливається кров’ю обличчя комерційного директора. Бо комерційний директор знає: книжка складається із зошитів по 16 або 32 сторінки. І просто так додати одну сторінку неможливо: треба або додавати 16 (32), або практично повністю переверстати книжку і вивести пластини знову. А це – час та гроші.

Аналогій з освітою проводити не стану: вони й так на поверхні. Тому працювати спільно з батьками не тільки над тим, щоб виконати суспільне замовлення на освіту, але й формувати таке замовлення, знаходити прийнятні рішення і пояснювати їх суспільству – також одна з найважливіших цілей школи.

Оригінал

Освіта.ua
17.11.2016

Популярні блоги
І. Лікарчук: педагогам шкіл не повинні урізати зарплату Чому скорочення бюджетних видатків у освіті потрібно робити за рахунок тих, хто проводить уроки?
Тамара Горіха Зерня: ми втратимо багато абітурієнтів Держава б мала зараз максимально спростити умови вступу і розширити державне замовлення
О. Істер: спрощена процедура ЗНО вимагає корекції Пропозиція «випускники складатимуть мультипредметний онлайн-тест» вимагає корекції
І. Лікарчук: українська система ЗНО стала на шлях стагнації Врятувати систему ЗНО від краху чи зникнення зможуть лише нові команда та технології
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Татьяна Сердечная
Образовательная услуга. Интересный термин,позволяющий собирать с родителей дополнительные деньги, вместо того, чтобы требовать эти деньги у руководителей городов и сёл наших в том размере, который необходим для качественного обучения. То есть если рассматривать обучение детей в школе как ч а с т ь их образования (мне понравилось как слово образование подал Алексей Холопов-"образоВАЯНИЕ"), то лазейка неплоха. Но... В таком случае по какому праву эту услугу н а в я з ы в а ю т всем детям государства. То есть, личное мнение, если обучение в школе - услуга,то ею пользоваться могут лишь те,кому она необходима.Иначе получается н а в я з а н н а я услуга, а это несколько иной взгляд на ситуацию.
Педагог
Дуже легко виконувати замовлення "з чистого листа"... На жаль, учитель не отримує чисту "заготовку"... В багатьох випадках - брак... особливо у плані виховання...
Инна Боева
* може.
Инна Боева
Может Ви і "надаєте послуги", а я навчаю й виховую, допомагаю, підтримую й просто люблю дітей. Успіхів вам у "бізнесі".
Оксана
Стаття для професіоналів друкарства. Вчителі надають послуги. Батьки, мають гроші -сплачують за послуги, не мають - їдять у шкільній їдальні. А за виховання дітей хто несе відповідальність? Чи батькам головне замовляти і платити. Виховувати їм нема коли. Чи є у цій школі наказ для батьків, які ігнорують батьківські обов’язки? А то відвідувати уроки вони мають право, мати інформацію про роботу школи мають право, а чи є у вчителя якісь важелі впливу на батьків, що не спілкуються з дітьми, не розвивають їх, не ходять у театри, чи кіно і т. ін, чи має вчитель інформацію щодо життя дитини вдома, чи комфортно їй там?
сложно
"...я постійно запрошую батьків скуштувати те, чим наша їдальня годує дітей. ..." - автор./// Всех не пригласишь, можно проще поступить. Проверить скоко пищевых отходов остается и какому поросенку(кто хозяин его) отходы относятся в ведрах. Много не съедено детьми, значит - сказка-ложь. Если в Америке жители увидят ведра, выносящиеся с едой, то сообщают знают куда