В. Бахрушин: конфлікт інтересів в освіті

Автор: Володимир Бахрушин, головний експерт групи "Освіта" Реанімаційного пакету реформ.

Одна з проблем перехідного періоду у вищій освіті полягає в тому, що МОН поєднує функції з розробки та реалізації державної політики і функції засновника більшості вищих навчальних закладів. Час від часу це призводить до конфліктів інтересів. Саме такий приклад ми сьогодні бачимо в дискусіях стосовно фінансування вищої освіти за принципом «гроші за студентом».

З погляду державної політики є плюси і мінуси, які обговорюються. Зокрема, це стимулювання якості освіти, проблеми раціонального розподілу за спеціальностями та регіонами тощо. Є багато побоювань, що існуючий механізм призведе до зникнення регіональних університетів через їх неспроможність конкурувати зі столічними ВНЗ. Щоправда такі припущення не враховують обмежену потужність цих столічних вишів (викладачі, аудиторії, гуртожитки, …). Звісно, що цю потужність можна нарощувати, але не на 25% щороку.

А з погляду засновника? Про це взагалі ніхто з учасників дискусій не згадує. Засновник мав би враховувати, що збільшення розміру провідних ВНЗ автоматично означатиме погіршення якісного складу студентів і викладачів. Кращі і так вже там, тому збільшувати можна лише шляхом додавання знизу. А відтак буде знижуватися конкурентоспроможність провідних вишів та їх випускників.

Для запобігання цьому процесу варто було б обмежити зростання. Якщо подивимося на провідні світові унівеситети, то побачимо, що за кількістю студентів вони зазвичай не дуже великі. Сьогодні наші університети мають потужний стимул для зростання — кількість грошей визначається кількістю студентів. А якщо розірвати цей зв'язок? Існуюча модель не дає такої можливості.

Цікаві ідеї є в законопроекті про фінансування вищої освіти, який обговорюється вже кілька місяців і пропонує зовсім іншу багатофакторну модель, за якою обсяг фінансування буде залежати і від кількості, і від якості студентів і від низки інших факторів. Важливою є відмова від застарілого поняття «державного замовлення», яке давно вже де-факто перетворилося на соціальні стипендії. Бо не може бути замовленням те, від чого замовник не отримує нічого крім головного болю. Також цей законопроект пропонує набір інструментів, які потенційно дають можливість знайти баланс між інтересами держави, регіонів і студентів. І більш-менш збалансувати суперечливі функції МОН.

Звісно, що є і проблемні питання. Не зовсім зрозуміло, якими мають бути цілі державної політики з фінансування вищої освіти та інтегральний критерій оцінювання якості університетів, які індикатори обрати для їх оцінювання, як врахувати відмінності спеціальностей, якість студентів, оптимальний регіональний та галузевий розподіл тощо. Потрібне моделювання варіантів, перевірка стійкості і валідності моделі. Але напрям руху, на мою думку, задано правильний. Тому варто доопрацьовувати цей законопроект і не чекати, поки реалізуються найгірші з обговорюваних сьогодні сценаріїв.

Оригінал