Автор: Юрій Федорченко, кандидат філософських наук, незалежний освітній аналітик-консультант.
Сьогодні на слуху обговорення захищеної в НУБіП дисертації (деградації) на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук. Авторка дисертації була звинувачена в плагіаті та в псевдонауковій діяльності.
Свідомо не називаю прізвища дисертантки, яке, звісно, всі добре знають, і не роблю я це, бо її дисертація не є винятковим явищем в Україні. Та дисертація є вже, на жаль, типовим явищем, принаймні, якщо мова йде про гуманітарні науки. Ще з часів Радянського Союзу більшість гуманітарних наук існували швидше де-юре, ніж де-факто. Ситуація не набагато змінилася і в пострадянській Україні. Історія не набула б, звісно, такого розголосу, якщо б мова не йшла про дружину члена уряду. Однак ситуація дозволяє нам оцінити ступінь деградації вищої школи в цілому.
Подвійні стандарти, поблажливість до псевдонауки та безпосереднє сприяння захисту псевдонаукових дисертацій систематично сповідуються та практикуються у вищій школі, принаймні у царині гуманітарних наук. Не думаю, що ситуація принципово інша з іншими науками. Однак я не можу повноцінно судити про останнє. Про рівень української гуманітарної науки можу судити по тих публікаціях, які мають місце. Не потрібно знати всю закулісну історію в тому чи іншому випадку, достатньо почитати статті українських аспірантів, щоб оцінити всю недолугість тієї системи, яку ми маємо та яку ми всі сором’язливо відбілюємо та підтримуємо в той чи інший спосіб.
Кожне засідання чи квазі-засідання кафедр стає елементом такої підтримки. Майже кожен викладач вищої школи наприкінці семестру підписує відомості, які містять у собі прямі маніпулювання з цифрами. Це всі добре знають, в тому числі і ті, хто засуджує нерозважливу дисертантку, головною проблемою якої стало невміння прикрити псевдонауку в тексті. І та провина, звісно, обтяжується посадою її чоловіка!
Сотні та тисячі прикривають плагіат та псевдонауку в своїх дисертаціях, а ця пані не змогла. Що ж робити?! Так, звісно, давайте її позбавимо наукового ступеня. І все?! А що робити з так званою системою вищої освіти? Бо система має місце тоді, коли помилка одного з суб’єктів може бути виправлена системою. Для того система і існує. Ми всі, ті, хто причетні чи були причетні до вищої школи, несемо відповідальність за дисертацію вже доктора педагогічних наук з університету імені Поплавського.
Нам потрібна ефективна система забезпечення якості вищої освіти, саме розбудовою такої системи має займатися уряд, НАЗЯВО та МОН, такій розбудові мають сприяти вищі навчальні заклади. За умов існування ефективної системи забезпечення якості вищої освіти вищий навчальний заклад, який би дозволив собі формувати та утримувати специфічні спецради, був би швидко позбавлений бюджетного фінансування, і це відбулося б без жодних зайвих розмов, апелювань та прохань, адресованих шановним керівникам МОН. Ми маємо робити адекватні висновки.
Оригінал
