Автор: Олексій Молчановський, старший викладач Українського католицького університету.
В поточній системі держзамовлення основним фактором, на яке все зав'язано, стала кількість студентів та викладачів в університетах. Оплата праці викладача напряму залежить від кількості студентів на кафедрі.
90% витрат на вищу освіту йде на оплату праці та стипендії. Система оптимізує один показник - кількість студентів та викладачів - і тому з огляду системи все працює добре. Але не з огляду суспільства. -- це був мій вступ.
Описане нижче ґрунтується на прочитаній мною статті “КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСУВАННЯ ВНЗ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ДІЯЛЬНОСТІ”. Тут я навів лише деякі цитати, щоб привернути увагу до самої статті.
По-перше, хочу подякувати Єгор Стадний за розлогу статтю про проблеми з держзамовленням для українських університетів.
По-друге, радий, що в мене випало трохи часу її прочитати. Я думав, що зроблю пост після того, як прочитаю її всю, але вона настільки насичена фактами та важливими думками, що пост вийшов би завеликий.
Тому я дуже раджу, якщо ви причетні до вищої освіти (а по факту, ми майже всі причетні до цього - вчимося, викладаємо, працюємо з випускниками), прочитати її.
Стаття складається з двох частин: діагнозу та рецепту лікування. Діагноз мені дуже сподобався, рецепт я ще не читав.
Наразі наведу кілька фактів, які дають зрозуміти, на мій погляд, глибину проблеми. А потім висновки, які робить Єгор, чому державне замовлення у своєму поточному вигляді є поганим.
- 90% видатків держзамовлення йде на зарплату викладачів та стипендію студентів; тому інвестиції у розвиток ВНЗ можуть робити тільки за рахунок скорочення викладачів або збільшення контрактних студентів.
- Більше бюджетних грошей виділяється на інженерні спеціальності, але вступники більше обирають суспільні науки. Тому торік на інженерні спеціальності був недобір більше 3 тис. студентів.
- На початку 2013 року Мінекономрозвитку казало, що нам у 2015 році треба 151 241 нових працівників. Вже в кінці 2014 року ця оцінка була зменшена до 54 100, але держзамовлення на 2015 рік встановили все-одно у 2,5 більшим: 139 511.
- Розрахунки держзамовлення геть непрозорі.
- Також на даний момент Мінекономіки розформувало підрозділ, що відповідав за розрахунок середньострокового прогнозу потреб ринку праці, який треба використовувати під час визначення обсягів державного замовлення.
- Вартість навчання одного студента в різних державних ВНЗ відрізняється. Причому є повні абсурди: Наприклад, у 2014 році підготовка одного студента на різних програмах у ВНЗ, які підпорядковані Мінкультури, здебільшого коштувала 32-63 тис. грн. на рік, водночас у медичних ВНЗ — 22 тис. грн. на рік. [дуже хорошо - підготувати кваліфікованого лікаря в нас коштує втричі дешевше, аніж працівника культури - це взагалі хто такий?]
І там багато що є ще. А тепер трохи висновків для різних категорій (стисло):
Студенти
Обсяги державного замовлення для деяких галузей освіти (передусім це актуально для професійно-орієнтованих програм) не спираються на потреби ринку праці та роботодавців. Як наслідок, після завершення навчання студентам складно влаштуватися на роботу за фахом.
З моменту вступу втрачається зв’язок між успішністю навчання та його безоплатністю. Мотиваційним чинником могла би бути академічна стипендія, проте вимоги для її отримання не надто високі, а її розмір досить малий. Також вона недоступна студентам, які навчаються на контракті, хоча мала б мотивувати до видатних навчальних досягнень усіх студентів.
Викладачі
Однією з найбільш відчутних проблем системи державного замовлення для викладачів є неможливість адекватно оцінювати знання студентів, які не опанували навчальний матеріал. Надмірна залежність фінансування від кількості студентів та неврахування показників якості освітньої діяльності демотивують викладачів.
Керівництво університетів
Багато ВНЗ не зацікавлені демонструвати справжні дані про стан освітніх програм та іншу важливу інформацію, яка могла би впливати на розподіл бюджетних коштів.
Надмірна залежність обсягів фінансування від кількості студентів призводить до погіршення якості вищої освіти, адже університети не зацікавлені у відрахуванні неуспішних студентів. Формалізований контроль за виконанням державного замовлення ніяк не стимулює ВНЗ йти назустріч потребам суспільства, регіональним чи державним пріоритетам економіки. Під час формування пропозицій щодо обсягів державного замовлення ВНЗ здебільшого відштовхуються лише від своїх кадрових потреб.
Роботодавці
У багатьох випадках між роботодавцями та університетами склалися стосунки взаємної недовіри. По-перше, немає довіри до системи оцінювання знань у ВНЗ. По-друге, активні організації роботодавців критикують надмірну залежність пропозицій ВНЗ щодо кількості місць державного замовлення від їхніх внутрішніх потреб, а не від потреб ринку праці чи розвитку науки та інновацій. По-третє, в Україні досить мало досвіду ефективної, інституційно закріпленої співпраці між ВНЗ та роботодавцями у визначенні змісту освітніх програм, підсумковій атестації випускників, а також у забезпеченні належної практичної підготовки.
Водночас деякі роботодавці навчилися вдало використовувати недоліки системи вищої освіти загалом і державного замовлення зокрема... бізнес часто наймає студентів, які вже здобули необхідну фундаментальну підготовку, але ще навчаються, надає їм потрібну професійну освіту, фактично у середній перспективі заощаджуючи на оплаті праці.
Уряд
Чинна система збору даних не дає змоги прогнозувати потреби ринку праці хоча б у середньостроковій перспективі. Зокрема, Міністерство економіки зазначає такі перешкоди:
- немає даних про потребу підприємств у робочій силі по всьому ринку праці;
- звітні дані Держстату про зайнятих за професіями недостатньо репрезентативні;
- неможливо отримати максимально достовірну інформацію від центральних та місцевих органів виконавчої влади, не допускаючи її викривлення.
І так далі.... Пішов читати рекомендації по змінах. Сподіваюсь, там так само буде цікаво.
Оригінал
