Osvita.ua Блоги Віктор Громовий: шкільне життя як свято
Віктор Громовий: шкільне життя як свято

У школі потрібно створювати позитивний емоційний фон, який сприятиме атмосфері свята

Віктор Громовий: шкільне життя як свято

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.

1.Свято без свята. У фотоальбомах випускників моєї гімназії, які розміщені на «Однокласниках», постійно зустрічаю написи на кшталт такого: «знову щось святкуємо і коли ми встигали навчатись»?! У кабінеті ж начальника управління освіти Тернопільської міської ради Олександра Остапчука сфотографував відзнаку переможцю в номінації «Шкільне життя як свято». Це відзнака вручається людям, які справді роблять шкільне життя святом для вчителів, учнів та батьків (перш за все оцінюється вміння проводити свято першого і останнього дзвоника). Відрадно, що управління освіти Тернопільської міської ради та деякі інші продвинуті управління освіти запровадили такі емоційно чутливі відзнаки. На мій погляд саме такий підхід до шкільного життя має бути покладений в основу створення омріяної ще В.Сухомлинським школи радості.

Я не схвалюю підхід багатьох педагогічних видавництв, які друкують готові сценарії свят. Ще менше поваги у мене викликають споживачі такої літератури, адже змушувати дітей завчити такий сценарій і означає організацію свята без свята. На мій погляд, доцільно було б друкувати рекомендації «Як провести шевченківські (новорічні тощо) свята в школі».

Пам'ятаєте анекдот про те, як покупець повертає до магазину щойно куплені новорічні іграшки. Продавець довго з'ясовує що не так і зрештою отримує відповідь: не радують вони мене!

Завжди є легкий шлях, наприклад купити в магазині ті ж новорічні прикраси. І є шлях значно складніший: організувати конкурс новорічних іграшок, зроблених власними руками. Звісно, у другому випадку усе буде «не так красиво», але з’явиться значно більше шансів, що вони будуть радувати наших дітлахів.

Варто повчитися тому, як організовують різноманітні свята американці. Кілька років тому мав нагоду побувати у резиденції посла США в Україні на відзначення джунтінсу (Juneteenth). Не напружуйте пам'ять, у намаганні згадати що таке джунтінс. Йдучи на це свято, я і сам нічогісінько не знав про нього попри те, що маю історичну освіту і мав нагоду там в Америці багато чого дізнатись про їх історичний шлях.

Джунтінс так джунтінс, не часто ж їх посол запрошує до себе в гості… Уже при вході на територію посольства всі бажаючі могли отримати в дарунок техаські шляпи, а особливо продвинуті гості могли взяти брошури чи почитати на стендах про визволення техаських рабів 19 червня 1865 року(на честь цієї події і назвали це свято свободи і емансипації). Відзначення почалось з дуже короткої промови посла(5-7 хвилин), яку він виголосив української мовою з балкона резиденції. Затягувати промову не було сенсу, бо біля нього вже стояли учасники техаського джаз-бенду, а галявинкою поширювався запах страв, які готувались на грилі. Свято перетворилось у синтез концерту, пікніка і невимушеного спілкування. Зайве доводити, що будь-хто з гостей отримав море задоволення і готовий щороку у такий спосіб солідаризуватись з їх намаганнями так відзначати поступ до свободи афроамериканців.

Немає потреби нагадувати і про те, як ми святкуємо ті чи інші історичні події. Я більше 12 років був директором гімназії імені Тараса Шевченка. Звісно щороку вчителі та гімназисти брали участь у офіційних заходах з нагоди його дня народження. Ми шикувались у скверику напроти гімназії біля пам'ятника Кобзареві і з року в рік слухали (ті хто спромігся щось розчути), однаковісінькі промови про його творчість і боротьбу, дивились на ритуал покладання квітів у виконанні керівників міста та області, вислуховували одні і ті ж самі вірші… Замість відчуття свята, у гімназистів з’являлось хіба що роздратування від необхідності щорічного відбування повинності суть якої полягала у створені натовпу навколо пам'ятника.

Кілька років тому у місті Рівному стартував проект «Весна починається з Шевченка». Його мета полягала у виведенні шевченківського свята за традиційні рамки і залученні до нього якомога більшої кількості людей. Рівняни зробили те, що я багато років пропонував зробити у рідному Кіровограді (Єлисаветграді). Не тільки пропонував, а і один рік показав приклад, власними силами організувавши свято вулиці Шевченка.

Ініціатори цього проекту продемонстрували всій Україні, що не так уже й багато зусиль і коштів необхідно докладати для організації нетрадиційного відзначення Шевченківських днів.

Достатньо розмістити сітілайти на вулицях міста із зображенням молодого Шевченка та звернення приєднатись до акції «Весна починається з Шевченка». Потім на двох місцевих телеканалах провести трансляцію записів віршів Т.Г.Шевченка у виконанні відомих рівнян. А вже 10 березня запросити всіх бажаючих до проведення естафети «Поетичний марафон» на майдані Незалежності, щоб кожен мешканець міста міг продемонструвати своє мистецтво читання віршів Тараса Шевченка.

Звісно, можна привести масу прикладів багатьох нестандартних свят у школах України. У вже згаданому Тернополі це і Свято-виставка домашніх тваринок, Свято гарбуза (українська альтернатива їх Хеллоуіну), День народження джинсів, День води, Свято української кулінарії в фольклорі, Свято варення…

На мій погляд, для створення позитивного емоційного фону в тому чи іншому навчальному закладі має значення не тільки уміння організовувати справжні свята, а і атмосфера очікування свята. Відчуття «свято наближається!» іноді важливіше самого свята…

Оригінал

Освіта.ua
23.02.2016


Коментарі
Аватар
Введіть ваше ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Введіть код:
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Zinger
Для Вику: И на западе и на востоке люди заняты одним и тем же: как обустроить жизнь себе и будущее своим детям. На востоке прекрасные земли, искренние люди, более открытые и безззащитные перед лицемерием и враньем. Давайте чаще ездить друг к другу, учиться и жить так, чтобы не было стыдно перд своими детьми.
наталія
Повністю згідна з тим, що потрірно змінювати і змінюватись! У школі для цього величезне поле діяльності!!!
вику
Не все так просто. В разных регионах страны, разный менталитет людей: есть радостные, позитивные люди, живущие семейными ценностями и эту радость из своей семьи несут на работу, - в школу и т.д. Но когда у женщины нет мужа, плохо воспитанные свои дети и она не смогла выучить собственного ребенка, то все свое недовольство приносит на работу и переносит, - на коллег, детей, ... Не все так просто, Віктор, западная Украина более цивилизованна и люди другие, нам до них далековато. На лицах людей, учителей написано, от души чтят Шевченко или по необходимости, с хмурыми лицами и злыми глазами.
Дарія
У МІСТІ СВЯТО, А В СЕЛІ ДІТИ ЦІЛУ ВЕСНУ І ОСІНЬ НА ГОРОДАХ ПРАЦЮЮТЬ. СПИТАЙТЕ КОЛИ МИ ВЧИМОСЯ.
Олена Мельникова
Повністю згодна. Дякую за ідею проекту "Весна починається з тебе".
вику
Для Олена Мельникова: Неужели самим не хватило ума, что-то похожее, но свое, ва ми созданное, придумать? Например: "Люблю Шевченко и весну-красну", "Всегда с Шевченко я живу", "Читаю на ночь я Шевченко и с ним встречаю я весну", ... Ну неужели так трудно, - это просто ДУМАТЬ УЧИТЬСЯ САМИМ,(?) а не ждать толчка от соседа - с Киева, Львова, Рівна, ...
Zinger
Ви праві, балаган у наших головах.Але щось ми дуже стали заощаджувати"сіру речовину", легше, коли хтось думає за нас. Хвороба 21 століття!

Щоб отримувати першим
всі новини від «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть
«Подобається»

Дякую,
не показуйте це мені!