Osvita.ua Блоги Ірина Дегтярьова: про дві ідеології у вищій освіті
Ірина Дегтярьова: про дві ідеології у вищій освіті

Міністр освіти має бути тренером з академічного лідерства, який ставить високу планку для системи

Ірина Дегтярьова: про дві ідеології у вищій освіті

Автор: Ірина Дегтярьова.

Дозволю і собі коментар стосовно протистояння двох ідеологій та академічних традицій, у продовження рефлексій публічних дискусій і публікації Olena Panych. Але прошу не розглядати його як агітацію та підтримку окремої особи, це просто рефлексії, спроба осмислити стан речей, причини, наслідки.

Ця ситуація протистояння, публічні дискусії на цю тему мені видаються дуже важливими для всього середовища, оскільки дають змогу зупинитися та проаналізувати не особистісний, а системний рівень цього конфлікту, глибоку сутність цього опору системи (тут – виключно вищої освіти і науки). Не буду вдаватися у політичний аналіз чи фокусуватися на прізвищах та особистостях, оскільки це насправді чиста психологія, безпосередньо пов'язана з двома світами, що мають свою ментальність і систему цінностей – світом елітарних студій НаУКМА, УКУ (сюди ж можна і КНУ, КПІ) як виняток із правил, і масових студій, тобто усієї системи загалом, у широкому сенсі.

Перша група – це справжні елітарні університети, вища ліга, і це треба чесно визнати! Елітарні університети завжди орієнтуються на випередження, на прогрес, на сильних, на постійну роботу на максимумі своїх можливостей, такі університети ніколи не будуть підлаштовуватися під інших (студентів, роботодавців, державу, навіть абсурдні вимоги закону тощо), це ознаки лідерів, які самі фактично формують для себе реальність. Так історично склалося, що ці університети сформувалися у «тепличних» умовах із прекрасними зарубіжними добривами (УКУ, НаУКМА) і особливим націотворчим, навіть месіанським, статусом (КНУ і КПІ), і дорікати їм цим – це наче прояв такої низької заздрості... Але це треба брати до уваги, оскільки цей факт суттєво пояснює відмінність академічної ментальності типу елітарного та масового.

Друга група – звичайні університети, якісь кращі, якісь гірші, але вони належать до іншої вагової категорії, це означає лише інший тип академічної ментальності, трохи іншу систему цінностей, більш приземлену до життєвих реалій. Так, тут немає тепличних умов, тут ректори і вся спільнота (включно зі студентами) вимушена щодня боротися за виживання, як може і в тих умовах, які є, і з тими ресурсами, які є. Дорікати їм у цьому – теж не пасує. У спорті чомусь усі розуміють різницю між спортом вищих досягнень і масовим. І це нормально. Можна провести аналогію з альпіністами: кожен сам встановлює собі вершину, але підкорити Еверест не усім під силу.

І тут, погляньте, чиста психологія! Ректор елітарного університету став міністром, його перший заступник і нова команда теж є вихованцями «тепличного» елітарного університету (це круто, насправді!), і вони – модель відносин та академічного менталітету почали накладати на усе середовище, ламати стереотипи, ставити високі планки, сміливі цілі, створювати новації та перекладати відповідальність, це добре в принципі, але ... не будемо тут про ресурси і політику, виключно про психологію... Виявилося, що вимоги спорту вищих досягнень зависокі для масового! І виходити із зони комфорту масове середовище не дуже то й хоче (чому? бо боїться, і це природній страх людини), а керівництво міністерства не дуже то й їх умовляє, а просто змушує. Чому? Бо орієнтується на модель відносин в елітарному університеті: орієнтація на лідерів, на тих хто попереду, а не на тих, хто наздоганяє, – бо у конкурентному середовищі, якщо хочеш встигати, мусиш сам наздоганяти, ніхто не підлаштовує умови штучно! Це риса американської системи та й європейської системи суспільних відносин. Фактично, Сергій Миронович і команда хочуть усі університети переформатувати під Могилянку, а це теж неможливо! Принаймні зараз! Ну не можуть спортсмени-початківці стати олімпійськими чемпіонами (чомусь, на прикладі спорту це так очевидно!), і якщо давати їм навантаження як для чемпіонів, не всі витримають, це небезпечно для життя...

Отже, Міністр фактично має бути тренером з академічного лідерства (хто проходив тренінги персонального розвитку, зрозуміє), таким тренером Олімпійської збірної, який ставить високу планку для системи вищої освіти, відкриває таке собі "вікно можливостей", створює шалено складні вимоги для досягнення усім середовищем, який змушує його до проактивної діяльності, виводить систему та університети за зону комфорту, надаючи можливість нам зростати самим, шукати нових шляхів вирішення проблем, розширювати свою зону комфорту. І лише деякі університети прорвуться, увійдуть до Ліги Чемпіонів, до елітарних університетів, подолавши той шлях, розширивши сферу своїх можливостей. Вибір залишається за нами, за середовищем, за університетами – якою дорогою іти? І чи йти взагалі...

Оригінал

Освіта.ua
15.02.2016


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Zinger
п.Бєлий! Завжди з цікавістю читаю Ваші коментарі, але тут мушу Вам трохи заперечити. Якби Наполеон так мислив, він ніколи б не став імператором. І нехай порівняння не дуже коректне по відношенню до п.Квіта, але в душі кожної прогресивно мислячої людини завжди живе трошки"наполеона". Парадокс полягає у тому, що нігде ще не придумали школи для міністрів, цьому вчаться по ходу життя. Так було раніше( коли тебе кидали у "воду адмінмашини"і дивилися, чи випливеш, чи втопишся), так є і зараз. Справа лише у вмінні інживідиума гнучко мислити та пристосовуватися, а ще бути хитрим і навчитися нюхом відчувати небезпеку. Як баронеса Течер, наприклад!
Владимир Белый
З будь-якого ректора такий міністр ВСІЄЇ освіти як з нас з вами - Папа Римський: ректор за своєю професійною практикою - це і не політик, щоб по-справжньому, і не VIP-менеджер як практик. А той лідер держави, що цього не розуміє - не має політико-історичної перспективи. Так, щоб дійсно увійти в історію, а не в неї вляпатися.
Zinger
п. Ірино! З висоти власного досвіду мушу Вам сказати, що доля першопроходця завжди трагічна і це має знати кожна прогресивно мисляча людина. Але на отих неспокійних людях і тримається прогрес у суспільстві. І нехай новації п. Квіта сприймаються тяжко, однак "науковий серпентарій" він таки розворушив і його мешканці вже жити так спокійно як жили не зможуть, а це запорука, що хоч і помалу, а зміни будуть.
Коментувати

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!