Osvita.ua Блоги Віктор Громовий: hub schools: надії і ризики
Віктор Громовий: hub schools: надії і ризики

Мета hub schools — підтримувати успішні практики, розробляти стратегії для поліпшення результатів навчання

Віктор Громовий: hub schools: надії і ризики

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.

Чи не єдине радісне повідомлення, яке стосується перспектив розвитку шкільної освіти: «Опорні загальноосвітні навчальні заклади (hub schools), що створюватимуться на місцях, будуть оснащені сучасною матеріально-технічною базою, зокрема, кабінетами фізики, хімії, біології, географії, математики, навчальними комп’ютерними комплексами, мультимедійним обладнанням тощо. З цією метою у грудні минулого року Уряд збільшив фінансування освітньої галузі на 121 771 000 гривень».

Так, на Заході є «практика, яка працює» з організації Hub schools (шкіл концентраторів) як центрів спільнот (громад), які навчаються (learning communities). Їх мета підтримувати поточні успішні практики, підсилювати інновації, розробляти стратегії для поліпшення результатів навчання усіх учнів громади. Hub schools працюють у мережі із партнерськими школами (affiliate schools). Для прикладу можемо прочитати, що BostonSchoolsHub ставить на меті: допомогти педагогам міста налагодити співпрацю тим, щоб обмінюватися знаннями і працювати разом, щоб усунути бар'єри на шляху до рівного доступу до високопродуктивних шкіл і відмінного викладання для всіх студентів.

Та у нас відразу ж напрошуються дві інші аналогії.

Перша, поява так званих «навчальних закладів нового типу» на початку 90-х, які призвели до паралельного існування в одній країні двох систем освіти: елітарної освіти для небагатьох (ліцеї, гімназії) і масової школи для всіх. Наслідком цієї політики стало віддалення від загальносвітового тренду забезпечення рівного доступу до якісної освіти, адже усе більше шкіл у спальних районах великих міст перетворюється на школи-відстійники, усе більше сільських шкіл не забезпечують навіть мінімально достатньої якості освіти для «маленьких українців». Люди ж, які мають гроші і владу, легко вирішують проблему з освітою власних чад, маючи змогу влаштувати їх в привілейований ліцей чи гімназію, або відправити на навчання за кордон. Коли я у 1991 році організовував оргкомітет з відродження Єлисаветградської гімназії, ця ініціатива була способом надати уніфікованій системі освіти необхідної різноманітності як передумови для її успішного розвитку. Я зовсім не мав наміру створювати школу для небагатьох. Звісно, ніхто тоді не передбачав і прогресуючого занепаду інших шкіл Кіровограда.

Друга, провал проекту «школи майбутнього», який реалізується в Україні з 2007 року.

Ще коли з'явився проект «школи майбутнього» відразу було зрозуміло, що мова йде про створення звичайної школи з традиційною педагогічною системою, але з нормальним приміщенням, сучасним комп’ютерним класом (а то і двома), кабінетом фізики та хімії... Тобто планувалось створювати школи, які б відповідали їх стандартам обладнання початку 90-х років. Про принципово нові засади організації освітнього простору чи про застосування новітніх технологій взагалі мова не йшла...

У липні 2007 року проводив майстер-клас з менеджменту інновацій у м. Ялта і упродовж наступних років аж до окупації Криму бачив на власні очі як реалізовуються «благі» наміри провести революцію в освіті «зверху» в одній окремо взятій школі одного окремо взятого міста. Як правило, інновації зверху припечені на невдачу, тому не дивно, що жодна з цих шкіл так і не стала школою майбутнього не за назвою, а за сутністю (не стала «школою, яка не школа»).

Зараз так звані hub schools чекають ті ж самі ризики, зокрема:

  • Загроза перетворитись на «круту» школу-вітрину, яка слугуватиме своєрідним «фіговим листком» для прикриття невтішної загальної картини шкільних реалій (у цьому випадку показуха може стати основним видом роботи школи);
  • Небезпека скотитись до імітації інновацій (звісно, це дасть змогу красиво відрапортувати непродвинутим освітянським чиновникам, але будь-який справжній педагог відразу ж побачить фальш і за прикладом Станіславського вигукне чи принаймні подумає: не вірю!);
  • Майже неминучий ризик породження нормально-негативного а то і відверто ворожого ставлення з боку колег перш за все з місцевої освітянської громади, які постійно дорікатимуть: а чому це все їм і їм? Згодом вони ж закидатимуть: та там же нічого, окрім «наворотів», немає…

Звісно, у випадку, якщо ця школа справді стане на шлях інноваційного розвитку, почнуть діяти загальні закономірності перебігу змін у традиційному освітньому середовищі. Мій 12-річний досвід керівництва гімназією дає підстави для твердження, що є лише один варіант інноваційного розвитку: додавання «родзинок» до прісного тіста традиційної пострадянської школи. Зрештою це дасть змогу досягнути нової якості, «замісити» і «спекти» іншу школу.

Зробити це можна буде лише віднайшовши власні відповіді на виклики процесу входження в інноваційний «режим» розвитку. Перш за все відразу має ж з’явитись:

1. Усвідомлення необхідності переходу на нову «швидкість» руху, причому в умовах «заміни шини під час їзди». Започаткування процесу інновацій — це виїзд з розбитої дороги старої пострадянської педагогіки на сучасну автомагістраль, перехід з світу повільного і консервативного у світ швидкий і мінливий. На автомагістралі вкрай необхідно набрати високу швидкість, враховувати нові напрямки руху, інші дорожні знаки, інший темп просування сусідів… Слід мати на увазі: якщо автомобіль можна на якийсь час зупинити і спокійно поміняти шини, то школу зупинити не можна… Постає проблема, якої жоден водій не подужає: як на ходу поставити нові шини (а може, новий карбюратор) для шкільної машини?!

2. Нагальна потреба у налагодженні мережевої (замість ієрархічної) взаємодії навчальних закладів, які ведуть інноваційну діяльність. Мережева комунікація постає за наявності спільного поля сенсів педагогічної діяльності. Це уможливлює нову спільну діяльність, необхідну для подальшого продуктивного існування освітнього співтовариства.

3. Здатність скористатись не тільки певними можливостями, а й готовність адекватно реагувати на нові загрози, зокрема, пов'язані із феноменом входження в «інноваційну яму». Слід зрозуміти, що попереду не тільки «манна небесна» ( обіцяні 121 771 000 гривень). Будуть злети і падіння, підтримка і опір, розчарування і надії, і навіть біль… Так, саме біль як сигналізатор того, що зачіпаються чутливі «нерви» шкільної організації. Можуть траплятися зупинки, «проколи» в роботі і навіть спад — «інноваційна яма», перебування в якій неминуче спричиняє певний хаос в учнівському середовищі, опір батьків, хитання в педагогічному колективі. Тому слід заздалегідь налаштуватись: якщо процес реформування школи розрахований на 10-15 років, одразу позитивних результатів не буде, а коли через 3 роки школа опиниться в «інноваційній ямі» і виникне невдоволення, необхідно буде рухатися далі, навіть під вогнем критики. Якщо ж процес реформування триватиме, «критичну точку» невдовзі буде подолано, і результати роботи підуть вгору. Треба лише перетерпіти «біль» під час вимушеної, але вкрай необхідної «операції», пройти період одужування, і тоді неминуче настане поліпшення.

4. Спроможність до глибинного розуміння сутності інновацій, зокрема того, що їх слід розглядати не як подію, а як процес. Ті чи інші події можуть відбуватися миттєво, та було б наївно сподіватися, що та чи інша разова акція зможе радикально змінити освітнє середовище. Ми вже маємо невтішний досвід пострадянської школи, керівники якої по сьогоднішній день змушені постійно рапортувати про проведення тих чи інших заходів чи влаштовувати “показуху” для перевіряючих. Хоча, звичайно, ті чи інші події можуть стати першопоштовхом до процесу інновацій (наприклад, призначення нового директора школи чи здобуття гранту на реалізацію якоїсь освітньої ініціативи).

У hub schools слід робити не те, що можна зробити у нинішніх умовах, а те, що потрібно робити виходячи з перспективи радикальної трансформації шкільної освіти. Тут слід не просто зробити усе «круто», а зібрати усе те супер нове, яке з’явиться у широкому вжитку лише через кілька років. Для цього явно замало зробити євроремонт будівлі, забезпечити школу сучасними засобами навчання. Сучасна школа починається не з технічних «наворотів», вона починається з людей, які її створюють і мають сміливість наважитись на креативний стрибок, уміють розбудити у інших дух інновацій у процесі створення нової школи. Це неможливо, якщо вчителі випадково обраної типової школи несподівано для себе стають вчителями новоствореної опорної школи.

Оригінал

Освіта.ua
30.01.2016


Коментарі
Аватар
Введіть ваше ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Введіть код:
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Жителі Села Шульгівка
Бачимо, що колега дуже заглиблюється в задум "реформаторів" сільської школи.Все значно простіше. 200 учнів в базовій школі. Із середніх шкіл в районі зробити неповні середні і одну дві середні (базові). Скоротити вчителів, чим зекономити бютжет. Звозити, якщо буде чим, учнів 10-11 класів за 15-20 км щодня в базову школу. А не буде чим, надавати за рахунок батьків гуртожиток. Ось він - рівний доступ до якісної освіти жителів села і міста. І це не вимисел. Качайте реальні документи від облдержадміністрації. Посилання на документи. Качайте архів. https://www.dropbox.com/s/9zm4ljf9bkwm6ar/oporna_sh.zip?dl=0
Голосzнароду
Протягом всієї історії людськї цивілізації освіта була привілегією обраних за тими чи іншими критеріями. Навіть в 21 столітті багато людей в Африці чи в Азії не мають можливості отримати освіту в школі, тому що рівень суспільного ладу їх культури не передбачає цього. В Україні освіта стала масовою і доступною всім якраз за часів Радянського союзу. Коли за часів незалежності масова моральна культура українців відразу скотилась в 18-19 століття, і продовжує далі деградувати, то за аналогією українці мають втратити і право на освіту, бо освітта це не данність, а привілегія.
zzz
Для Голосzдупи: Тебе з якої психлікарні випустили? Чи ти сам втік?
Zinger
Всякое деяние человека - это род властолюбства.Стремление к власти является природной сущностью человека. Несправедливость и угнетение в обществе природные явления, поскольку они порождены различными устремлениями к власти и расширению своего могущества. Стремление человека заключается не в том, чтобы изменить мир, а в том, чтобы изменить свое отношение к нему! Давайте сотворять мир таким, каким мы хотим его видеть, исходя из своих переживаний,морального состояния, силы таланта и веры в добро.
Голосzнароду
Для Zinger: Вам не здається, що за 20+ років незалежності українці вже створили такий світ, який хочуть бачити і в якому хочуть жити? А на краще вони і не здатні.
это всё приведёт
к новому витку расслоения общества. Ну и,сообветственно, готовимся к новому общественному строю. И не следует надеяться на то, что... обойдёт СТОРОНОЙ
разочарованая
я вже один раз проаналізувала ваші,з дозволу,дописи : ви розпочали з наступного 2.12.2015 Віктор Громовий: буде шкільний майдан,далі 27.12.2015 Віктор Громовий: система освіти виглядає неефективною,27.01.2016 В. Громовий: вчителювання vs вчителькуватість і нарешті 29.01.2016 Віктор Громовий: щасливе вчителювання,а тепе рhub schools. вам не соромно? питання риторичне.Маєте бажання писати-пишіть та складайте у стіл,але НЕ ДРАТУЙТЕ ЛЮДЕЙ ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ! Ви відірвалися від освіти за 30 срібняків. досягли своєї мрії -звання та посада.Тож не розповсюджуйте свої зарозумілі думки. Це вам відповідь людини,яка працює 35 років -школа та ВПУ
uchitel
я разочарованаяПідтримую Вас на всі 100%. Молодець!
Голосzнароду
Для разочарованая: Вам не здається, що Ваше нахабство не має меж : позбавляти не просто якусь там просту людину, а високоповажного відомого освітнього діяча, його конституційного права на свободу думки і слова? Із своїми учнями, вихідцями із простого народу, Ви певно легко справляєтесь, позбавляючи їх права мати власні думки та їх висловлювати, проте в цивілізованому суспільстві Вам пора змиритися з тим, що дорослі люди будуть захищати від Ваших посягань людські права і свободи.
Vladislav Smirnov
Відомий в Україні політичний діяч з трибуни ВР закликав дати йому відповідь на запитання «Яке суспільство ми будуємо?». Виявилось, що какократичне, але слів таких політики не знали. Тепер ще один політик при владі, який бачив школу хіба що з вікна свого авта, закликає будувати hub schools, бо треба ж зубожілих освітян зайняти якоюсь іграшкою. Грошей на професійно-технічну освіту вже не даємо зовсім, тож будуватимемо хаби… Навіщо? Чи є на це запит суспільства? А яка різниця – у хабах буде вам щастя! Є дві полярні інституціональні матриці суспільства: «західна» Y-матриця і «східна» Х-матриця. Не вдаючись у деталі, зазначу, що в ідеологічному аспекті різниця між ними зводиться до протиставлення “субсидіарність vs комунітарність». Простіше – до протиставлення «Я vs МИ». У цих хабах будемо розвивати індивідуалізм і примат Я, чи вчитимемо учня культурі відповідальності за суспільство в цілому, вчитимемо, як гуртувати членів суспільства на основі загальних ідей и цінностей? Хто знає?
Zinger
Для Vladislav Smirnov: Ну і поділили Ви українців, прямо як у математиці. Навіть у хабах побачили "загрозу" якої там і близько немає. Правду кажуть філософи:усі проблеми у наших головах, поки там не наведемо ладу будемо впадати з однієї крайності в іншу!
а я наивно
Для Zinger: верю в Ваш разум. В хабах не просто угроза.В хабах - наш общественный строй.
Голосzнароду
Для Vladislav Smirnov: Ваш приклад вдало демонструє, що проблема не в реформі, а в тих, хто цю реформу буде реалізувати на практиці. Багаторічний власний досвід спілкування із вчителями мені говорить, що більшість представників цієї професії вигнили морально із середини, тому і розповсюджують свою гниль на все кругом.

Щоб отримувати першим
всі новини від «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть
«Подобається»

Дякую,
не показуйте це мені!