Osvita.ua Бізнес-освіта MBA в Україні С.Андрійчук: бізнес-освіта повернула мені драйв
С.Андрійчук: бізнес-освіта повернула мені драйв

Сергій Андрійчук, фінансовий директор Schneider Electric Ukraine, про досвід бізнес-освіти

С.Андрійчук: бізнес-освіта повернула мені драйв

Сергію Олександровичу, розкажіть коротко, який бекграунд ви мали, перш ніж стати керівником?

Закінчив Київський технікум електронних приладів – підшефний навчальний заклад київського заводу «Квазар». За часом це співпало з розпадом Радянського Союзу, і «Квазар» знаходився в жалюгідному стані, як і цілий напрям, тому необхідно було себе шукати в чомусь іншому. А оскільки одним з моїх улюблених предметів була економіка, вирішив рухатись у цьому напрямі і, як результат, поступив у Київський національний економічний університет та отримав спеціальність бухгалтера-аудитора.

Ще на 4-му курсі технікуму працював на Київській товарній біржі помічником брокера, потім за IT-напрямом у невеликих телекомунікаційних компаніях, що починали розвивати Інтернет-індустрію в Україні.

По закінченню університету вирішив упритул підійти до своєї основної професії, в цій якості почав новий етап своєї кар’єри у фінансовому відділі компанії «McDonald’s Ukraine», пізніше працював у компанії «Великої аудиторської четвірки» - «Pricewaterhouse Coopers» – це був один із найістотніших етапів мого становлення як фінансиста. Також працював і в інших компаніях.

Як Ви дійшли до усвідомлення потреби в бізнес-освіті?

Пропрацювавши після університету десять років, зрозумів, що той драйв, який був у студентські роки, а також такий необхідний погляд Helicopter view у мене вже затерся. В університеті нас учили бути керівниками середньої ланки, а то й вищої – тобто бачити картину загалом, розуміти мету, задачі, а потім уже спускатись до деталей. А коли ти починаєш працювати в якості звичайного бухгалтера, ці знання не запитані у щоденній рутині, й те, що нам давали в університеті, просто втрачається.

Вирішив піти в бізнес-школу для того, щоби повернути той колишній драйв. Коли закінчував університет, у мене було багато ідей, навіть написав бізнес-план IT-компанії, з ним ходив по банках, намагався отримати кредити, ‑ усе це давало запал, драйв, від якого одержував масу задоволення.

На момент прийняття рішення про навчання в бізнес-школі усе це пропало, й те, що раніше подобалося, стало обтяжувати, робота перестала приносити колишнє задоволення – не хотілось іти в офіс. Тому опинився перед запитанням, що робити далі. І тоді прийшла думка: «Якщо не знаєш що робити далі, краще за все чогось навчитись».

Як Ви вибирали бізнес-школу?

Працюючи фінансовим директором проекту в одній із компаній із британським менеджментом, відчув потребу в MBA. У той час уже знав про Міжнародний інститут бізнесу, про канадську програму MBA. І цю школу вибрав тому, що мав досвід роботи в західних компаніях. На моє переконання, «правильний бізнес» – бізнес, яким він повинен бути, – це бізнес за західними стандартами.

У мене не було можливості виїхати за кордон, і я не уявляв своє життя в іншій країні. Тим більше, що вчитись в INSEAD, Гарварді або MIT не бачив сенсу, оскільки в такому разі логічно залишитися жити та працювати за кордоном, а в Україні, через розмір внутрішнього ринку та розвиток економіки та бізнес-середовища, такі знання не цілком застосовуються або, якщо сказати більш точно, не зовсім адаптовані до місцевих реалій.

Тому канадська програма МІБа – це якраз те, що в такому разі ідеально підходить для України та ще і працює на перспективу, оскільки впроваджує західні стандарти бізнесу в нашій країні, будучи при цьому адаптованою до українського ринку.

Чому вибрав саме канадську програму МІБ? Тому що там міг найбільш ефективно застосувати свої знання, уміння й навички. Це і знання англійської, й інші, а також хотілося подивитись на існуючі бізнес-проблеми очима країни, яка має досвід у бізнесі й економіці не один рік, не одне десятиліття, та які не обривались, як у нас, радянською владою та іншими потрясіннями.

Чи виправдались Ваші очікування від бізнес-школи?

І так, і ні. Коли йшов у бізнес-школу, перш за все хотів повернути собі той згаданий драйв. Друге ‑ розумів, що на цю програму йдуть слухачі, які працюють у хороших компаніях з добрим досвідом – тобто чекав нетворкінгу. По-третє, чекав збалансованої програми як для тих, хто працює у сфері продажів, так і для тих, хто працює в маркетингу, кадрах чи фінансах.

У плані драйву, у плані нетворкінгу програма не те що виправдала, а перевершила всі мої очікування. Вона мені повернула і драйв, і запал!

У плані знань трохи заважало те, що я закінчив економічний університет. Тому що ті, хто прийшов із медичного вишу або технічного, одержували просто таки одкровення: вони вивчали бухгалтерський облік, фінанси та інші дисципліни – для них усе це було дуже цікаво. Я ж усе це знав ще з інституту, завдяки досвіду роботи, і виявилося, що ця програма все-таки більш орієнтована на тих, хто працював у сфері продажів і прийшов отримати якісь знання про фінанси.

У моєму розумінні MBA – це не повноцінний виш, який дає базові знання своїй спеціалізації, а те, що допомагає людині стати саме топ-менеджером – отримати знання середнього рівня в усіх сферах діяльності компанії: і у сфері продажів, і в маркетингу, і в HR, і у фінансах, і в операційному менеджменті.

І чого мені не вистачало на курсі програми, так це решти складових – трохи не вистачало стратегії продажів (як техніки продажів).

Але якщо казати загалом, то, зрозуміло, я задоволений своїм досвідом навчання. До мене повернувся мій студентський драйв, є нові ідеї, що почерпнув із програми та спілкування з викладачами, колегами. А завдяки тому, що знову став студентом, навіть повернулось відчуття молодості, з’явилось багато друзів, з якими ми й дотепер зустрічаємось і спілкуємося із приводу й без, з деякими дружимо сім’ями. Усе це ‑ безцінні надбання завдяки бізнес-освіті. Не дивлячись на озвучені зауваження до програми, отримав нові знання й у маркетингу, і у стратегії, і у сфері продажів.

Наскільки практичні та застосовні отримані в бізнес-школі знання?

Якщо порівнювати з тими знаннями, що отримав в економічному університеті, то, звісно, знання MBA більш практичні. Тому що в університеті була гола теорія, й після моєї роботи на Київській товарній біржі я розумів практичні аспекти таких інструментів, як вексель чи платіжка, краще ніж багато викладачів вишу. У бізнес-школі практичність знань на порядок вище. Хоча, якщо пригадати технікум, то все, що я там вивчав, робив на практиці, мені давали паяльник, і я тут же збирав схему та перевіряв її в роботі. У бізнес-школі знання висловлюються з екрану презентацій, і теж є елемент практики, але не такий, щоби ми пішли на завод або в західну компанію та застосовували знання на місці.

Які курси виявились найкориснішими?

Маркетинг, економіка (макроекономіка), фінансовий аналіз, канадський курс стратегії був дуже цікавим, але його хотілось би більше.

Чим допомогла Вам школа окрім знань і нетворкінгу?

Окрім центру отримання знань школа є місцем, де можна поспілкуватися з людьми, які мають авторитет у нашому суспільстві. Бізнес-школа організує зустрічі з такими людьми, як Леонід Макарович Кравчук, Олег Скрипка, – політиками, діячами українського бізнесу, культури, мистецтва. Якби я не вчився в бізнес-школі, то навряд чи потрапив би на ці зустрічі й усвідомив їх значення для себе.

Чи кожний, отримавши ступінь MBA, може стати успішним управлінцем?

Не кожний, хто отримав ступінь MBA, може стати успішним керівником. Знаю багато кого, хто отримав цей ступінь і не став керівником. Але, з іншого боку, кожний, хто прийшов у бізнес-школу, потенційно може й повинен бути успішним керівником. Так уважаю тому, що, коли я прийшов у школу, зі мною проводили інтерв’ю, я писав есе. У провідних бізнес-школах відбір на вході не є формальним. Тому ті, хто не готовий стати керівником, відсіються на етапі вступу. А школа вже допомагає слухачу правильно налаштувати його бажання, мету, харизму, якості на те, щоби це все правильно застосовувати на практиці з урахуванням провідних світових теорій і бізнес-тактик.

А які якості потрібні справжньому управлінцю?

Це вміння швидко логічно мислити, швидко приймати правильні рішення та здатність брати на себе відповідальність як за самі рішення, так і за їх реалізацію; це бажання постійно розвиватись не тільки у плані бізнесу, а й у першу чергу у плані особового зростання.

Що, по-вашому, необхідне для успіху?

Як казала Фаїна Ранєвська: «Успіх – це встигнути». Устигають і досягають успіху не ті, хто випускає кращу продукцію або в кого більш освічені співробітники – хоча це теж важливо, а ті, компанії, керівники яких здатні в найкоротші строки приймати якісні управлінські рішення. Повністю згоден з Ренатом Ахметовим, який в інтерн’ю сказав, що робота менеджера – це приймати рішення. Менеджер повинен правильно оцінити ситуацію та прийняти правильний напрям руху для команди і для компанії. Хто це робить краще і швидше, той і встигає.

Розмовляв Павло Петриченко, Освіта.ua

Освіта.ua
03.02.2014

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!