Osvita.ua Бізнес-освіта Статті MBA Успішні топ-менеджери: Що вони відчували, коли були студентами бізнес-шкіл
Успішні топ-менеджери: Що вони відчували, коли були студентами бізнес-шкіл

Вони можуть бути володарями всесвіту зараз, 100 найуспішніших топ-менеджерів, які керують десятками тисяч працівників та отримують багатомільйонні прибутки щороку

Успішні топ-менеджери: Що вони відчували, коли були студентами бізнес-шкіл

Але коли ці щасливчики були лише студентами MBA-програм, то почувалися забитими, заляканими, глупими та у деяких випадках повністю зломленими, як і багато сучасних студентів.

Більшість з них отримали ступені ще до буму бізнес-освіти, коли бізнес-школи випускали значно менше магістрів бізнес-адміністрування і, щиро кажучи, було значно простіше вступити до Harvard чи Stanford, ніж зараз. Чи впливає на щось ступінь? Дехто зі 100 щасливчиків розповідає, що саме ступінь MBA відкрив перед ними можливості, які в іншому разі були б закриті. Однак це була не весела прогулянка.

"Бізнес-школи, - згадує Джеф Іммелт, топ-менеджер General Electric (на фото, - ред.). – Це один з найінтенсивніших періодів вашого життя. Буває, що ви почуваєтесь розбитим, тому що вже за північ, а потрібно прочитати ще один матеріал, а я не розумію теми і кажу "Боже, що ж я робитиму?".

"А іноді ви сидите під час якоїсь дискусії і хтось говорить щось настільки розумне, що вам і в голову не приходило, і ви думаєте "Я ідіот. Цей хлопець значно розумніший за мене". То ж ви іноді почуваєтесь неповноцінним. І завжди почуваєтесь розбитим".

Один з одногрупників Джефа Іммелта по випуску Harvard 1982 року, Джемі Дімон, який зараз працює топ-менеджером у J.P. Morgan Chase, каже, що ніколи не приходив на заняття непідготовленим. Він пригадує: "Професор міг викликати кого-небудь і було цілком зрозуміло, що ця людина не читала матеріалу взагалі. Вони намагались виплести історію з першої сторінки".

Джім Макнерні, топ-менеджер компанії Boeing та ще один випускник Harvard (який був одногрупником Джорджа Буша), згадує атмосферу змагання у групі. "Був якийсь дух змагання, який симулював бізнес-середовище, - розповів він нещодавно в інтерв’ю журналу випускників Harvard. – Письмовий аналіз кейсу (Written Analysis of Cases) – це не просто якась вправа, її потрібно зробити до 12 ночі у п’ятницю. Ви виходите зі школи підготовленим до бізнес-середовища, адже там частіше йдеться про оптимізацію, ніж про правильні відповіді".

"Я думаю, що з мого часу більше уваги приділяється командній роботі, що має сенс, - додає він. – Ефективні лідери – люди, що працюють з іншими, через інших, покращуючи роботу інших. Якось я відвідав технологічний коледж і був здивований роботою студентів, які завершили проект, працюючи як команда. Це була більше вправа на розвиток лідерських якостей. У будь-якому разі сприяння такій командній роботі важливе, особливо для бізнесу".

Для декого з цих керівників компаній ступінь MBA відкрив двері, які були б закриті, якщо б вони його не мали. Для Пола Отеліні, топ-менеджера Intel, ступінь магістра бізнес-адміністрування, який він отримав 1974 року у Berkeley’s Haas School, був критично важливим. "Я закінчив навчання під час рецесії і диплом MBA став моїм першим кроком, - розповів він журналу випускників Berkeley. – Ви вивчаєте хорошу аналітичну методологію у Haas. У нас не було дуже багато кейсів в ті дні. Замість цього ми покладалися на обчислення та управління даними при розв’язанні задач. Це дуже допомогло мені у сфері високих технологій".

Або згадаємо виконавчого директора Target Corp. Грега Стеінхафела, який отримав диплом MBA школи Kellogg у 1979 році. "Школа Kellogg була життєво важливим досвідом для мене, - розповів він журналу випускників школи кілька років тому. – Важливість школи була передусім у командній роботі, що особливо важливо для мене як для керівника".

Навіть якщо деякі заняття здаються теоретичними у свій час, на думку топ-менеджерів, вони все одно окуповуються. Джон Вотсон, який зробив кар’єру на Chevron каже, що фундаментальні принципи економіки: як аналізувати проблеми, досягати цілей та керувати бізнесом він вивчив як студент MBA-програми Чиказького університету. "Я пам’ятаю як думав наскільки актуальними виявляться усі ці знання, що я отримую в школі, щодо справжнього бізнесу. І я повертаюсь з відповіддю: дуже актуальними".

Для декого вступ до бізнес-школи був головною жертвою. Один з керівників PepsiCo Індра Нуї, яка закінчила Yale’s School of Management 1980 року, згадує, що побачила оголошення школи у журналі, поки жила в Індії. Їй сподобалось, що декан школи не академік, але має промисловий досвід. Вона подала документи, була прийнята та отримала стипендію. Однак найбільше її здивувала реакція батьків – вони погодились її відпустити. "Це було нечувано для хорошої, консервативної, південноіндійської дівчини зробити це, - розповіла вона одного разу Financial Times. – Це б зробило мене персоною на якій не можна одружуватись".

Це був складний досвід. В минулорічному інтерв’ю з деканом Yale Шароном Остером, Нуї згадувала, як вона майже зламалась під час першого року навчання на MBA-програмі. "Це були дуже важкі часи, - розповідає вона. – В кінці місяця, якщо мені вдавалося зекономити 5 доларів, мені здавалося, що я померла і потрапила на небеса. Я була повністю розбита. Не було навіть грошей на одяг. Нічого. Абсолютно нічого. Я працювала на стійці реєстрації з півночі до п’ятої ранку за 3.35 долари на годину, мінімальну зарплату. Ці гроші йшли на продукти на цілий тиждень".

Враховуючи, що у школі було небагато іноземних студентів та жінок, для Нуї школа була "досить самотнім місцем". "Але знайшлося три жінки з адміністрації, які вирішили взяти мене під своє крило. Це було неймовірно. Кожного ранку я йшла до них, а вони як три мами піклувалися про мене. Найприємнішим був той факт, що вони об’їздили усе місто, аби знайти індійські родини, що могли мене нагодувати, адже я була вегетаріанкою. Вони знайшли кілька родин, що почали присилати мені посилки. Ось допомога, яку я отримала".

Коли Туї пішла на співбесіду, щоб влаштуватись на літню роботу, у неї не було навіть костюма, тому вона пішла у сарі. Це не зупинило її від отримання інтернатури, яка дозволила їй купити два костюми до повернення у школу. Після отримання диплому Нуї спочатку працювала шість років у Boston Consulting Group. Вона почала працювати у PepsiCo у 1994 році як старший стратег і стала виконавчим директором у 2006 році.

Навіть не дивлячись на те, що ці люди забралися на вершину кар’єрних сходів, вони розуміють, що ступінь може допомогти лише спочатку. Майлс Вайт, який отримав диплом MBA у Stanford 1980 року зрозумів обмеження ступеню протягом двох днів після прибуття до Abbott Laboratories у 1984 році.

"Коли я приєднався до Abbott, - розповідає він у нещодавньому інтерв’ю газеті U.S.A. Today. – Я пробув там два дні поки президент управління, до якого я приєднався, запитав мене чи є в мене диплом MBA, і я відповів так. Тоді він запитав, якої школи, і я розповів. Він сказав: "Це чудово, але мушу сказати, що тут це не має значення. Ви будете просуватись в залежності від того, хто ви є, а не звідки ви прийшли". І це була правда. Це буде істиною для вас кожного дня, куди б ви не пішли".

Джеймс Мулва, топ-менеджер ConocoPhilips та випускник бізнес-школи Техаського університету 1969 року погоджується з цим. "Перша порада, яку я отримав після прийому на роботу у Philips, пройшла зі мною через усю кар’єру, - розповів він у нещодавньому інтерв’ю. – Працюй важко, працюй, чорт забирай, важко – або вимітайся звідси".

Poets & Quants. Переклад Мирослав Гришин, Освіта.ua

Освіта.ua
17.05.2011

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!