Osvita.ua Освіта за кордоном Вища освіта Статті Освіта за кордоном: обмін досвідом чи відтік умів?
Освіта за кордоном: обмін досвідом чи відтік умів?

Серед українських абітурієнтів частка тих, хто обрав для навчання виші за межами СНД, - ніби крапля в морі. А чи багато тих, хто після отримання освіти за кордоном повернувся на батьківщину?

Освіта за кордоном: обмін досвідом чи відтік умів?

На шляху до жаданого іноземного диплому вчорашній школяр має подолати чимало труднощів: пошуки кращої або хоча б якоїсь пропозиції для себе; узгодження фінансових питань (наприклад, отримання стипендії чи самостійна оплата освітньої програми); непростий збір необхідних документів; урешті-решт отримання візи.

Безумовно, гроші роблять цей процес набагато простішим: в Україні існує чимало агентств, які домовляться з необхідним університетом і допоможуть із усіма формальностями. Саме тому здобувати освіту в європейських та американських вишах, як правило, їдуть або матеріально забезпечена молодь, або розумні, які вибороли грант на навчання, або ж активні, які змогли знайти спонсорів та головне довести їм, що вони варті інвестицій.

Назвати точну кількість студентів-українців у іноземних коледжах і університетах не беруться навіть у Міносвіти. Статистика професійних агентств свідчить про те, що найчастіше наші співвітчизники обирають навчання у США, Канаді, Великій Британії, Німеччині, Польщі, Угорщині та Чехії. Країни-представники Східної Європи приваблюють не тільки європейською якістю освіти, а і порівняно низькою вартістю та близьким до української душі менталітетом.


"У Празі я нерідко чую російську й навіть українську, ‑ ділиться враженнями Антон, студент Чеського технічного університету у Празі. – Узагалі-то, я збирався вступати до КПІ, але коли зустрів давнього друга, який тут учився, він мене й "запалив" думкою про Чехію. Я зараз лише на другому курсі, але вже працюю за спеціальністю в компанії, що розробляє програмне забезпечення для комп’ютерних ігор. Удома був лише влітку й не знаю, чи повернуся до Києва, коли отримаю диплом. Тільки якщо знайду в Україні роботу, яка б мене влаштувала. У нас ігрова індустрія розвинена слабше, ніж у Чехії. Хоча, можливо, саме я й буду тим, хто започаткує українську Electronic Arts!".

Особливості інтернаціональної освіти

В Україні закордонний документ про вищу освіту справляє вкрай позитивне враження на більшість роботодавців. Дійсно, навчання в іншій державі є істотним плюсом для резюме молодого фахівця.

По-перше, західні виші мають гнучкі навчальні програми, що дає можливості найкращим чином пристосовуватись до останніх тенденцій тієї чи іншої сфери знань чи галузі виробництва, оперативно реагувати на виклики часу та запити ринку. У нас цей процес, попри всі намагання вписатись у Болонську систему, часто розтягується на довгі роки всіляких узгоджень у кабінетах освітянського міністерства та завдяки наявності нездоланних радянських стереотипів, а то і простої відсутності бажання взагалі щось змінювати в українському виші.

По-друге, практична спрямованість освітнього процесу за кордоном цінується набагато більше за "суху" теорію, що пропонує більшість вітчизняних навчальних закладів. Тому й на "виході" студент європейського, американського та й східно-азіатського вишу – готовий спеціаліст, який майже миттєво адаптується до специфічних умов будь-якого виробництва чи установи. У той час як наші "молоді фахівці" ще мають налаштуватися під вимоги та реалії української дійсності.

Тому спрацьовує і третій чинник ‑ людської комунікації. Значна кількість колективних завдань у проектній технології навчання змушує студентів учитися працювати та постійно відчувати себе в команді. А це, у свою чергу, психологічно налаштовує майбутнього спеціаліста на підтримання корпоративного духу на робочому місці, здорову конкуренцію та бажання швидкого кар’єрного росту.

Отже, за роки навчання студент набуває не тільки необхідні базові знання найвищого рівня, але й досвід практичної роботи та спроможність встановлювати позитивні стосунки з колегами. Не дивно, що роботодавці охоче запрошують саме таких молодих фахівців.

Шкода, але українську зарплату навряд чи можна порівняти з винагородою в розвинутих країнах. Та й чергові підвищення вітчизняних заробітних плат миттєво нівелюються стрімким підвищенням української ціни на мінімальне, не кажучи вже на гідне, людське життя.

І це ще не є головною підставою для сумнозвісного "відтоку умів". Додайте сюди жахливий український рівень захищеності особистості людини, необхідність миритися із украй "ненав’язливим вітчизняним сервісом", нескінченним доланням свавілля чиновників... Далі список кожен може продовжити у відповідності з власним уподобанням.

Повертатися чи не повертатися?

Нікуди не дітись, але з цим запитанням рано чи пізно приречені зіткнутись володарі українського паспорту й іноземного диплома про вищу освіту. Так, деякі освітні програми, надаючи українському абітурієнту стипендію для освіти за кордоном, зобов’язують учасників повернутись додому та обов’язково працювати саме тут, в Україні. Особливо це стосується навчання у Сполучених Штатах, де бояться іммігрантів. А в посольстві США можуть просто відмовити у видачі студентської візи на підставі... недостатнього, на їх думку, зв’язку з Батьківщиною.

Та якщо відкинути зовнішні фактори на кшталт подальшого працевлаштування, візової підтримки чи навіть нового громадянства, то на запитання про повернення до рідної країни кожен мусить відповісти сам. Серед причин, які штовхають людей повернутись додому, основне місце займають суто психологічні мотиви: скучили за рідними, не змогли пристосуватися до особливостей місцевого життя, урешті-решт патріотичні почуття.

Це не дивно, адже в новій чужій країні людина, по суті, починає все з початку. Щоб витримати такий стрес, потрібна особлива структура психіки людини: цілеспрямована, гнучка, з влаштованістю на необхідність наполегливо працювати, що далеко не завжди притаманно нашому пересічному громадянину, який спить і бачить, як "манна з небес" рясно сипиться на нього.

Владислав уперше потрапив до США у 2001 році завдяки FLEХ, програмі для старшокласників (тоді вона мала іншу назву). Провчився рік у американській школі, перевершив кілька тамтешніх учнівських рекордів, виборов місце у місцевій футбольній команді, став популярним хлопцем – усе ніби в голлівудському молодіжному фільмі.

Повернення до невеличкого кримського містечка стало розчаруванням: "Мені просто було нудно вдома. Чи не кожного дня згадував запитання американського однокласника: "Україна? Це десь у Африці?". В якусь мить я зрозумів, що не можу тут більше залишатися – і вмовив батьків купити мені квиток на літак. Після завершення програми навчання я не мав права якийсь час перетинати кордон Штатів. Довелося судитися – це був довгий процес, але я його виграв. Потім вступив до Чиказького університету, став юристом, а це у США ой як не просто, але працюю в соціальній сфері, бо вона мені цікавіша. Інколи я намагаюсь уявити, як склалося б моє життя в Україні – і просто не бачу цілісної картинки".

А ось двадцятидворічна Марія, яка завдяки кропіткому авторському дослідженню виникнення християнства на Русі виграла стипендію на навчання в Афінському національному університеті ім. Каподистрії на факультеті теології, так і не відвідала Грецію. "Коли пройшла ейфорія від перемоги та почався збір документів, я раптом стала гостріше відчувати, наскільки в моє серце вріс рідній Івано-Франківськ. Неможливо було уявити своє життя без знайомих до останнього камінчика вулиць, без облич мами, тата й мого коханого. Я довго розривалася між амбіціями та своїм корінням, але вирвати його так і не змогла. Відмовилася швидко, аби не спокушати себе новими ваганнями й дати шанс іншій людині. Про тодішнє рішення не шкодую: зараз я медсестра, у мене чудовий чоловік і двоє надзвичайних близнят…".

Не секрет, що Україну багато західних економістів відносить до країн третього світу. Відтік умів – фактор, який уже майже згубив не тільки Ефіопію, Кенію, Нігерію, інші африканські країни та й країни Латинської Америки. Схема доволі проста: американські та європейські виші виділяють безкоштовні місця для навчання перспективних африканців, аби ті з новими знаннями розвивали науку та виробництво на батьківщині. А студенти залишаються у країні навчання назавжди. І от уже якимось дивним чином виявляється, що лікарів-ефіопів лише в Чикаго більше, ніж у всій Ефіопії. А більше 80 % гаїтян і ямайців, які отримали вищу освіту, живуть у інших країнах.

Здавалося б, Україна від цієї проблеми далека. Однак усе більше наших лікарів, програмістів та інших потрібних нам для успішного розвитку держави спеціалістів, емігрують до Європи чи за океан. Наших медиків там цінують за те, що вони не розпещені унікальним медичним обладнанням і можливостями сучасних технологій, а отже – покладаються виключно на себе, замість цілковитої довіри апаратурі та новомодним коштовним пігулкам. А програмісти славляться своїми нестандартними підходами: як-то кажуть, біда всього навчить, і креативності в тому числі. Емігрантів можна зрозуміти, вони просто прагнуть кращого життя.

Виходить порочне коло: хорошим спеціалістам у нашій країні немає достойної роботи, а розвивати державу неможливо без "свіжої крові" та ознайомлених із іноземними наробітками професіоналів. Залишається лише сподіватися на піонерів у своїй справі та на всім відому широку слов’янську душу.

Вікторія Скрипник, Освіта.ua

Освіта.ua
20.02.2013

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!